До специфічних рис офіційно-ділового стилю відносять імпе-ративність, розпорядність, регламептованість, непроникність. Це означає, що зміст документів є обов'язковим до виконання для тих, кому вони адресуються, у певних межах і регламентах; самі документи чітко відокремлені від інших текстів і непро-никні для їх елементів.

Для офіційно-ділового стилю, як і наукового, характерні точ-ність, однозначність, логічність викладу змісту. Однак у науко-вому стилі ці риси служать об'єктивності й доказовості змісту, а в офіційно-діловому вони мають забезпечувати дотримання адресатами правових норм, їх волевиявлення, містити в собі наказовість і розпорядність.

З художнім стилем офіційно-діловий перебуває в повній опо-зицій і за сферою дії, і за призначенням та функціями (в офіцій-но-діловому стилі — повідомлення і волевиявлення, у художньо-му — образне відтворення дійсності та естетичний вплив), і за добором виражальних засобів (в офіційно-діловому стилі — одно-значний термінологічний лексикон, стійкі словосполучення, у художньому — полісемія, синонімія, експресивний синтаксис).

Вплив художнього стилю на офіційно-діловий виявляється через норми літературної мови, які формуються у своїй основній масі переважно в художньому стилі і потім сприймаються всіма стилями, насамперед офіційно-діловим.

На початковому етапі формування ділового стилю помітний сильний вплив розмовної мови, тому що влада прагнула донес-ти свої розпорядження до багатьох верств людності й широко використовувала елементи живого мовлення, чого не було, на-приклад, у конфесійндму стилі.

В часи, коли український народ був позбавлений державності і не мав своїх владних структур, ділове письменство зберігало-ся в історичних пам'ятках попередніх періодів, продовжувало виробляти свої засоби в надрах інших стилів, зокрема в худож-ньому стилі, публіцистиці, епістоляріях української еліти.

З розвитком документалістики й законодавства документа-лізуються і мовні засоби, термінологізується лексика, усталю-ються словосполучення і закріплюються як маркери офіційно-ділового стилю.

Основним видом текстів у офіційно-діловому стилі є доку-менти. Вони класифікуються за формою донесення до адресатів і за жанрами підстилів — законодавчого, дипломатичного й адміністративно-управлінського.

Слово документ (від лат. dokumentum — повчальний при-клад, взірець, доказ) у сучасній мові має такі значення:

1) діло-вий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь;

2) письмо-ве свідоцтво, що офіційно підтверджує особу;

3) письмовий твір, грамота і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе».

За формою донесення до адресатів виділяють документи, що повинні мати письмове підкріплення (квитанції, накладні, відо-

мості, довідки, кошториси, фінансові звіти тощо), в яких перева-жає цифрова інформація і які мають призначення доказовості.

Тексти інших жанрів також фіксуються на письмі, але на-самперед розраховані на усне оголошення по радіо і телеба-ченню, на зборах, прес-конференціях, зустрічах, проголошен-ня на судових засіданнях. Це укази, постанови, акти, декла-рації, рішення, ухвали, оголошення, заяви, звернення офіцій-них осіб і партій, протести, угоди, договори, галузеві команди (спортивні, пілотні, морські, військові, будівельні) тощо.

За призначенням документи поділяються на директивні, що є орієнтиром для діяльності тим, кому адресуються, і норматив-ні, що містять правила діяльності і поведінки осіб чи колективу.

За рівнем стандартизації виділяють:

1. Документи з низьким рівнем стандартизації, в яких обо-в'язковим є тільки виклад найзагальніших відомостей, інші можуть мати конкретний і довільний виклад (доручення, авто-біографія, розписка, звіт, протокол, рапорт, довідка, інформа-ція, офіційний лист тощо).

2. Документи з високим рівнем стандартизації (паспорт, ан-кета, диплом, посвідчення, свідоцтво, типові заяви, бланки), в яких укладач чи заповнювач документа тільки вписує необхідні дані, вибирає варіант запису чи ставить прочерк. У таких до-кументах думка уже стандартизована. До них належать і науково-ділові документи, що сформувалися на межі наукового і діло-вого стилів: анотації, каталоги, інструкції, огляди, проекти, програми конференцій, проспекти.

За видом інформації документи можна поділити на цифрові (статистичні бюлетені, кошториси, фінансові звіти, накладні) і текстові. Серед текстових можна назвати регламентуючі (кон-ституція, статут, акт, угода, дипломатичний протокол), інфор-мативні (повідомлення, оголошення, меморандум, звіт) і підсу-мовуючі (протокол засідання, витяг з протоколу, резолюція, резюме, декларація, заява партії, відозва).

До вже названих ознак офіційно-ділового стилю слід дода-ти безособовий характер тексту, висловлювання йде від якоїсь узагальненої особи (держави, закону, порядку, права). І навіть у тих документах, де є конкретна особа (заява, доручення тощо), авторська індивідуальність приховується стандартом докумен-та. Відсутність авторства зумовлює і відсутність емоційності, суб’єктивності. В офіційно-діловому стилі діє експресія не по-чуттів, а волевиявлення й логіки змісту (Висока сторона упов-новажена заявити, вирок остаточний і оскарженню не під-лягає).

Специфічною мовною ознакою офіційно-ділового стилю є ділова лексика, що містить юридичну, дипломатичну, адміністративну термінологію (акт, акредитація, заява, інструкція, пота, контроль, кодекс, позов, уповноважені, компенсація), тер-міни з різних галузей науки, виробництва, громадського жит-тя, оскільки офіційно-діловий стиль регулює не тільки дії влад-них структур, а й ділові стосунки груп і окремих людей між собою.

В офіційно-діловому лексиконі основний масив складає міжстильова, загальновживана лексика з високою частотністю. Офіційно-діловий стиль має в чотири рази більше високочас-тотної лексики, ніж художній. Така частотність пояснюється потребою забезпечити адекватність і точність передачі інфор-мації, швидку обробку документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються сино-німічними, щоб не «розмивався» зміст, не виникало різночи-тання.

На морфологічному рівні офіційно-ділового стилю помітна висока частотність іменників. У текстах багато назв, іменники і прикметники майже не замінюються займенниками, дії і про-цеси передаються опредмечено, через віддієслівні іменники (ви-конання, засідання, опис, розподіл).

До високочастотних мовних одиниць у офіційно-діловому стилі можна віднести «відіменні похідні прийменники: відповід-но до, у відповідь на, на виконання, у зв'язку з, на заміну, у разі.

Імперативний, розпорядчий характер багатьох документів (наказ, постанова) зумовив високу частотність інфінітивів (за-слухати, обговорити, підготувати, обґрунтувати, піднести), серед дієслівних форм виділяються частотністю використання форми теперішнього часу та дієприкметники і дієприслівники, що