Залежно від суті, потреби й об’єкта, можна виділити такі основні цінності:

1. Утилітарно-практичну – корисність, благо, тобто позитивне відношення явищ, природи і створених людиною предметів до біологічних потреб людей.

2. Пізнавальну – цікаве як відповідність явищ дійсності пізнавальним потребам людини, що виникають на основі природженого орієнтовного рефлексу.

3. Моральну цінність – добро: позитивне значення вчинків діяльності однієї людини для іншої, для суспільства.

4. Політичну цінність – значення соціальних інститутів і закладів для задоволення їх корінних потреб на інтересів.

5. Естетичну цінність – красу.

Як і про всі цінності, говорити про красу явищ поза їх відношенням до людини немає рації. Самі по собі вони ні красиві, ні потворні. Для визнання краси явищ доводиться порівнювати не фізико-хіміко-біологічні характеристики їх властивостей, а вплив цих властивостей на нас.

Відомо, що на відміну від користі краса виявляється не під час матеріального споживання предметів, не в процесі їх практичного перетворення, а в спогляданий, в “безкорисливому” сприйманні заради милування.

Основою краси або естетичної цінності є позитивне фізіологічне значення, приємність подразника для людини. Але тільки основою, бо сприймають властивість не існують окремо, а становлять частину форми певних цілих предметів і явищ.

Форма предмета зв’язана із змістом, залежить від нього. Не може бути іншої форми – вона завжди щось оформляє. Безмістовна “чиста” форма, яку обстоюють прихильники формалістичного напряму і мистецтві, означає несправні безформність. Носіями краси є чуттєво сприймані предмети, тобто змістовні форми.

Отже, зміст краси цілісних предметів, мабуть, ширший, ніж позитивне фізіологічне значення окремих їх властивостей.

Поєднання приємної зовнішньої форми з корисним змістом робить предмет у цілому красивим; приємна форма некорисного предмета тільки минуле око; поєднання неприємної форми з будь-яким значенням змісту робить предмет некрасивим, бо навіть найкорисніший зміст зможе тільки приглушити, але не зняти повністю неприємність зовнішньої форми.

Краса як цілість є відповідність чуттєво сприйманих явищ людської потреби в максимально позитивному збуджені нервової системи. У зв’язку з тим, що таке збудження викликають корисні досконалі речі, явища, то краса – це відповідність предмета людському прагнень до досконалості.

Досконалий предмет стає носієм естетичної цінності для споглядання завдяки всім своїм якостям. У цьому плані суть краси становить сукупне позитивне значення, втілене в досконалу форму. Взагалі кожне явище прекрасне, тою мірою, якою відповідає сучасним потребам суспільства незалежно від того, усвідомлені вони чи ні.

Завдяки тому, що людина як активна, практично-діюча істота всебічно пов’язана з навколишнім середовищем становить з ним динамічну систему, речі, крім свого предметного місту, мають певні “функціональні властивості”. Естетична цінність, краса – одне з найскладніших значень речей. Складність полягає, по-перше, в тому, що носіями краси виступають цілісні речі, які становлять певну єдність форми і змісту, мають певний ступінь досконалості, гармонійності; по-друге, в тому, що вони значущі не щодо окремих сторін особисті, а до людини як цілого.

Естетичне виховання є складовою частиною процесу, безпосередньо спрямованою на формування здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Естетика – наука про мистецтво, про прекрасне в художній творчість, у природі і суспільстві, тобто наука про красу [1, 5-11].

Систематичний естетичний вплив на учнів у школі сприяє формуванню в них естетичних почуттів, смаків, поглядів і художніх здібностей, вміння здійснювати це практично [2, 64].

Естетичне виховання зв’язане з естетичним розвитком особистості у всіх сферах її діяльності – прищеплення вміння відчувати й розуміти прекрасне в особистому й громадському житті, в природі, праці, мистецтві. Із естетичного ставлення до дійсності випливають завдання школи в галузі естетичного виховання, а саме:

збудження естетичних потреб, тобто свідомого прагнення до прекрасного;

прищеплення естетичного сприйняття і почуття, тобто здібності безпосереднього сприймати й переживати прекрасне;

вироблення естетичних понять, смаків, оцінок і думок, тобто здатності не тільки сприймати, але й оцінювати і розуміти прекрасне;

плекання естетичних ідеалів;

виявлення й розвиток художніх творчих здібностей учнів у різних видах діяльності та галузях мистецтва [1, 13-26].

Естетичне виховання починається у ранньому віці дитини. Вже в дошкільному віці дітей оточують відповідно дібраними іграшками, впроваджують у побут дитячого закладу музику, навчають дітей рухів під музику, співу, малювання, ліплення, аплікації, виразного читання віршів тощо. Значно розширюються можливості естетичного виховання дітей у шкільному віці.

Змістові орієнтири естетичного виховання школярів охоплюють:

- розуміння краси в навколишній дійсності, природі, трудовій діяльності як у школі, так і за її межами;

- елементарне тлумачення змісту творів мистецтва; емоційне сприймання різних видовищ (теле-, кінофільмів, вистав, концертів), архітектури, пам'ятників культури, вияв пошанного і дбайливого ставлення до них;

- розвиток нахилів до художньої творчості (виразне читання, малювання, ліплення, аплікація, хореографія), творчої фантазії, гумору;

- додержання елементів культури поведінки, прагнення до охайного зовнішнього вигляду, художнє оформлення класної кімнати, місця для домашніх занять, найпростіших наочних посібників;

- уявлення про негарні вчинки, розв'язність, неприйняття неохайності й нечепурності в зовнішньому вигляді.

Провідними шляхами й засобами естетичного виховання у школі виступають: навчання й позакласна робота; природа; праця; мистецтво; естетика побуту, обстановки, поведінки.

Навчальна робота представляє можливості естетичного виховання школярів через уроки музики, образотворчого мистецтва, рідної мови, читання. Завдання естетичного виховання реалізуються також на уроках позакласного читання, ознайомлення з навколишнім світом.

Прекрасним засобом естетичного виховання школярів виступає природа. Вихованню любові до прекрасного в природі сприяють екскурсії, походи, прогулки, вивчення творів І мистецтв, присвячених природі. Однак тільки перебувати серед природи недостатньо для естетичного виховання. Тому під час