Усі форми суспільного життя України все більше інтегруються до економічного, політичного та культурного життя Європи
Ділова етика
Усі форми суспільного життя України все більше інтегруються до економічного, політичного та культурного життя Європи. Розширюються ділові зв’язки з відповідними структурами багатьох регіонів світу. Спілкування з представниками іноземних держав вимагає дотримання основних правил етикету.
Усі життєві ситуації, в яких може опинитися ділова людина, важко передбачити. Але людина культурна і вихована, обізнана з приписами етикету, безпомилково визначить лінію своєї поведінки.
Складовою частиною етикету є порядність, яка допомагає людині утримуватись від негативних вчинків, таких як обман, підступність, шахрайство. Володіння правилами етикету дає можливість не образити ділового партнера, підтримувати власну гідність і престиж фірми. Разом з тим етикет сприяє встановленню сприятливого психологічного клімату в процесі ділового спілкування, що впливає на успішне вирішення справи.
У діловому спілкуванні можуть проявлятися такі його взаємозв’язані форми:
Товариське, дружнє | Інтимне, приятельське
Робоче, службове | Випадкове
Ділове, професійне | Формально-поверхневе
Зрозуміло, що залежно від тієї чи іншої форми проходить і саме спілкування, від неї залежить його зміст та відповідна поведінка людей. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.
Важливою складовою комерційного успіху фірми є вміння вести ділову розмову. Чим вищий рівень культури усного мовлення при веденні переговорів чи просто в розмові зі співробітниками, підлеглими, іншими людьми, тим вищий авторитет людини, що займається підприємницькою діяльністю, тим кращі результати роботи.
Психологічна культура ділового спілкування – це знання закономірностей психічної діяльності співрозмовників і вміння застосовувати ці знання в конкретних ділових ситуаціях, що дозволяє створити сприятливий психологічний клімат ділової розмови.
Вчені подають такі основні правила, які допоможуть досягти успіху при створенні сприятливих умов і ділової атмосфери.
Не шукайте односторонніх вигод.
Ви будете надто нудним співрозмовником, якщо будете думати лише про себе, про свої проблеми і про свій зиск у справі. Оскільки партнер теж прийшов зі своїм баченням цієї проблеми, то в результаті зустрічі, кожен залишиться при своїй думці. В гіршому випадку – можливий конфлікт.
Зацікавте партнера своєю пропозицією.
Для цього треба завести розмову так, щоб партнер сам вимовив те, що ви хотіли йому запропонувати. При цьому намагайтесь висловити його точку зору і побачити речі його очима.
Проявляйте виняткову увагу до співрозмовника.
Звертайтесь на ім’я. Дайте можливість більше говорити йому.
Доводячи свою правоту намагайтесь не сперечатися.
Звичка виражати свою думку як можна скромніше завжди викликає менше заперечень. Якщо виявиться, що ви помилилися, то це завдасть вам значно менше прикростей. Якщо виявиться, що ви праві, то вам буде легше переконати партнера приєднатися до вашої точки зору.
Не кажіть співбесіднику образливих слів.
Психологія суперечки підкоряється закону “емоційного дзеркала”: нервозність одного породжує нервозність іншого. Щоб ваше слово подіяло, говоріть делікатно, не ображаючи.
У діловому спілкуванні можна виділити 2 види ставлення до оточуючого світу: позитивне і негативне.
Позитивне мислення більш сприяє створенню гарного психологічного клімату в будь-якій бесіді. А максимальний виграш від негативного мислення дорівнює нулю.
Кожен народ має свої культурні традиції, власний національний характер. Сучасна ділова людина часто зустрічається з діловими людьми своєї нації, а й з діловими представниками інших держав. Тому ділові зустрічі та поїздки повинні бути ефективними, завдавати мінімум незручностей і базуватись на шанобливому ставленні до чужих традицій, чужої моралі і культури.
Спеціалісти з питань міжнародних контактів дотримуються різних точок зору на те, якою мірою представники різних народів мають враховувати національні особливості спілкування під час ведення спільних справ.
Одні вважають, що інтенсивність ділового спілкування веде до розмивання національних кордонів. Відбувається взаємопроникнення національних стилів спілкування і формуються єдині параметри ведення переговорів між носіями різних культур.
Безперечно, національні особливості мають значення в діловому спілкуванні, і їх не можна ігнорувати. Поки інтереси сторін співпадають, національні відмінності практично непомітні. Але як тільки виникає конфлікт, вони починають відігравати важливу роль.
Варто відзначити, що національний стиль спілкування – це найбільш типові для даного народу особливості поведінки. Ці риси не обов’язково властиві всім його представникам. Але під час спілкування з іноземцями національні особливості можуть проявитись і про них бажано знати.
Психологами встановлено, що в процесі взаємодії між людьми від 60 до 80% комунікацій здійснюється за допомогою невербальних засобів вираження. І тільки 20 – 40% інформації передається за допомогою вербальних засобів. Вербальні мови відрізняються одна від одної в залежності від типу культур її носіїв. Так само і невербальна мова однієї нації відрізняється від невербальної мови іншої одні і ті ж жести різних народів можуть мати різні або й цілком протилежні значення
Так наприклад жест “О’Кей” в англомовних країнах означає “гаразд” “добре”, у Франції – “нуль” або “нічого”, у Японії – “гроші”, а в деяких країнах Середземномор’я цей жест використовують для позначення гомосексуальності мужчин. Інший жест – піднятий догори великий палець – в Америці, Англії, Австралії та Новій Зеландії має 3 значення: “все у порядку”, його також використовують при голосуванні на дорозі, щоб піймати попутню машину, коли ж палець викидають різко догори – то жест набуває образливого значення типу “сядь на ось це”. А в Греції даний жест означає “заткнись”.
Зародження проксеміки пов’язане з вивченням етнічних відмінностей у просторовій організації спілкування. Родоначальником цієї галузі науки є американський антрополог Едуард Т. Холл, який вважає, що навколо кожної людини існує невидима повітряна оболонка, величина якої залежить від густоти населення місцевості. Інший вчений Аллан Піз вважає, що розміри просторової зони