Етика свободи

Свобода і необхідність

В самому загальному змісті свобода – це відсутність тиску чи обмежень. Таке визначення слова відображено в словнику В.Даля: “свобода” – своя воля, простір, змога діяти по своєму, відсутність неволі, рабства. Адже людські дії обмежені через відсутність засобів. Та це є фактом відносним.З розвитком досвіду, знань і техніки забезпечення людини незвичайно збільшується. Ось чому знання – сила. І одне із класичних визначень свободи, яке походить ще від стоїків, стверджує, що свобода людини полягає в розумності: свобода є пізнана необхідність.

Пізнання розширює можливості людини. І навіть якщо процес пізнання поставити як шлях вченого незнання, тобто пізнання людиною міри своєї невихованості, - свобода полягає в розумінні обєктивної межі дії та зусиль по їх розширенню. За законами природи людина літати не може. Але використовуючи пізнані закони природи, людина створює апарати, що дозволяють їй підніматися в повітря. Незалежні від людини обмеження можуть бути в ній самій і полягати не тільки в незнанні і неумінні, але і в страхах. Індивід може бути обмежений в виборі не через незнання певних можливостей, але через боязнь їх прийняття. Звільнитися від страху особливо важко, коли це – страх свободи.

По-іншому проблема свободи постає у випадку інших обмежень, також від людини не залежних, таких, що йдуть від влади, тиск, який здійснюється на людину, може мати політичний і правовий характер. Свобода навіть як пізнана необхідність є різко обмеженою, якщо в людини немає доступу до інформації.

Свобода людини виражається в свободі вибору. Але вибір є реальним при наявності альтернатив, також доступних пізнанню. Так, в тоталітарному суспільстві одержання інформації та вивчення альтернатив може бути неможливим в силу того, що в процесі багатолітнього “промивання мізків”, маніпуляції свідомістю, контроль за циркуляцією інформації люди поняття не мають про альтернативи – і щасливо не відчувають своєї несвободи.

Отже свобода полягає не просто в відсутності обмежень, в чистому вигляді такого стану бути не може. Свобода – це характеристика дії, яка здійснюється: а) із знанням і врахуванням обєктивних обмежень; б) за власним дозволом – без змушувань і в) в умовах вибору можливостей.

Несвідомість дій являє собою окрему філософсько-етичну і психологічну проблему. Аналіз свідомості і несвідомості дій в звязку з доброчинністю першим в історії думки зробив Арістотель. Несвідомі дії, що здійснюються підневільно (під впливом природної стихії або чиєї-небудь влади) або через незнання (коли той, що робить дію, не може знати про всі можливі наслідки). Але і не всякі свідомі дії є добровільними. Такі дії Арістотель називав змішаними: вони свідомі, оскільки джерело дії зосереджується в тому, хто її робить, але вони несвідомі, оскільки сама людина за власним бажанням нічого подібного ніколи не здійснила б. До несвідомих поступків не слід відносити такі, які здійснюються через незнання того, в чому полягає користь; такі вчинки негативно характеризують діяча або дію. До несвідомих дій не слід відносити також такі, які робляться через злість чи за потягом.

Серед свідомих вчинків Арістотель виділяє спеціальні, які здійснюються свідомо, за вибором. Свідома дія – не та, яка робиться тільки через бажання: адже людям властиво бажати і нездійсненне. А вибір торкається того, що залежить від людини, а саме, засобів досягнення цілі і способів їх вживання.

Слід відмітити, що етичні аспекти проблеми свободи розкриваються не у відношенні свободи до необхідності. Моральна свобода знаходиться в тому, як приймаються рішення, які рішення приймаються і які дії відповідно цим рішенням здійснюються! І Арістотель конкретизує своє судження, доводячи його до проблеми доброчинності. Розуміння – не єдина характеристика вибору. Вибір може бути правильним або неправильним, і якщо схвалюють вибір, то за стремління до вищого блага. Доброчинність, як і недоліки, за Арістотелем, повязані з свідомим вибором і власною волею. Людина відповідає за свій вибір, а також за те, який характер у неї склався, що змушує її до таких, а не інших рішень, які дії вона здійснює і які наслідки вони матимуть для інших людей і для неї самої.

Сваволя чи автономія?

“Воля” – це свобода від рабства, дане людині право вільного вибору в поступках; це – відсутність неволі, знущання; це – сила, і влада, і могутність, але це – і простір в бажаннях і потребах; це – сва-воля, це – несвідомість. Але не в змісті арістотелівської несвідомості як умови спеціальності, це воля в самостійних бажаннях.

Свобода особиста немислима без поваги до чужої свободи, воля – завжди для себе. Вона не є протилежністю тиранії, бо тиран теж вільна істота. Наш ідеал волі знаходить собі вираження в культурі пустелі, дикої природи, кочового побуту, циганщині, вині, бунті, тиранії.

По-перше, таке уявлення про свободу належить підлітковій свідомості взагалі і в цьому змісті кожна людина так чи інакше проходить через розуміння свободи як волі, в змісті відірваності від зовнішнього контролю, належність самому собі. По-друге, наше розуміння і почуття свободи формується під впливом високих еталонів класичної літератури. В цьому контексті проблема вільності актуальна головним чином як звільнення від царського самодержавства ( Т.Г.Шеченко, І.Я.Франко, Леся Українка). По-третє, наш практично невідомий досвід вільного громадянського устрою суспільства, дисципліна якого будувалась би на демократично-ліберальному принципі рівності всіх громадян в правах і строгому виконанні кожним своїх обовязків по відношенні до прав інших людей. І навпаки, розуміння свободи як