Однак свобода, розуміння і практикування якої обмежено тільки уявленням про особисту незалежність, самовільність, непідзаконність не може проявити себе інакше, як в непричетності чи безвідповідальності.

Про це писав С.Л.Франк : ”Чи є вільним той, хто без змісту і цілі хитається з сторони в сторону, блукаючи без шляху, задовільняється лиш поточною хвилиною… Чи є вільним той, хто не знає, куди дітися від духовної нудьги і духовної ницості? Перед лицем таких “зваб” пригадується стара але символічно багатозначна фраза : “Візничий свобідний?” – “Свобідний.” – “Ну, так кричи : нехай живе свобода!”

В неприкаяності свобода - безсердечна. Але одна справа, коли воля проявляє себе як само-вілля, а інше – своє-вілля. В першому випадку вона засвідчує себе як така, що є непідвладною волі, самістю, в другому – як така, що не підкоряється порядку, може бути, із чистого духу протиріччя. Це “свобода”, що породжує егоїзм і розгнузданість, вона веде до бунтарства – до відміни всякого закону, що стоїть наді мною; а потім і до тиранії – самочинному зведенню своєї волі в ранг закону для інших.

Незалежність сама по собі являє безсумнівну цінність, яка визнавалась завжди в історії цивілізації. Одне із фраз особисто-незалежного характеру знаходимо в формулі “Хочу жити для себе, а не для інших”.

Незалежність, яку проповідував античний мудрець, звичайно, була своєрідною. Він здобував незалежність, відмовляючись від явних благ двірцевого життя. Так само незалежним був епікурієць, який не боявся смерті і задовільнявся природнім та необхідним; а стоїк – зберігаючи вірність самому собі в протистоянні несприятливим обставинам. Так, пізніше, був незалежним християнський відлюдник – завдяки відкиданню ним грішного світу. Всі ці шляхи здобуття особистої незалежності можливі як виняток.

Можливість іншого шляху незалежності складається в буржуазну епоху: це – незалежність, що базується на власності, на володінні грошима. Буржуазна епоха створює економічні і політико-правові передумови соціальної розкутості людини. Це не значить, що не сформуються інші, професійні чи консуматорні (вживацькі), чи субєктивні маскультурні “тенети” його ж рабства. Тим не менше це безумовний прогрес в історії людства. Однак з прагматичної чи підприємницької точки зору, незалежність є справді важливою, пріоритетною цінністю як вираження власного “стану власника”. Вона необхідна для успішного ведення справ. Але вона не обовязкова сама по собі. В певних умовах вигідною і успішною може стати не незалежність, а конформізм, тобто свідомо, добровільно прийнята індивідом залежність від думки інших людей, групи чи від ситуацій, що складаються в процесі ділових відносин з партнерами, особливо сильнішими. При цьому можна і не помітити, що свобода, поставлена в залежність від торгівельного договору, виявляється проданою свободою, тобто несвободою.

Ці два шляхи особистої незалежності прямо протилежні і незалежність мудреця, аскета базувалась на самовідреченні, незалежність буржуа – на привласненні, на збільшенні капіталу. Однак ні один, ні інший шлях не захищає від внутрішнього рабства. Адже сказати “Я сам!” ще не значить заявити про свою особистість, це все лише проголошення своєї непідвласності іншим. В других після звільнення від рабства за душею може не залишитися нічого – тільки пустота, що обертається, як вже відмічалося, егоїзмом, користолюбством і т.д.

В незалежності свобода знаходиться негативно, як “свобода від чого-небудь”. Це справді актуальна життєва установка в умовах особистого закріпачення, в яких би формах воно не задавалось.

Розуміння свободи як володіння собою виробляється в рамках саме морального погляду на світ. Вона виявляється вільною через покорення свавілля. В сфері права це – підкорення особистої волі загальній, що виражається в суспільній дисципліні, яка підтримується державним законодавством. В сфері моралі це поєднання особистої волі із покликом. Образно це виражено в англійському прислівї “Свобода мого кулака обмежена кінчиком чужого носа”; мова йде про свободу взагалі і свобода однієї людини обмежена свободою іншої.

Негативна свобода, чи незалежність постає, таким чином, вже не як сваволя, а як автономія. Автономія виражається в: а) непідопічності, тобто в свободі від памерналістської опіки і тим більше диктату з якої-небудь сторони, в тому числі із сторони держави; б) діях на основі норм і принципів, які люди визнають як раціональні, що відповідають їх уявленню про благо; в) в можливості діяти на формування цих норм і принципів, дія яких гарантується суспільними і державними інститутами.

Звідси виходить, що люди повинні відмовитися від своїх приватних цілей і стати останніми альтруїстами. Але кожна людина, прагнучи до досягнення приватних цілей, повинна залишатися в рамках легітимності, тобто в рамках визнаних і практично прийнятих норм. Кожен в своїх діях повинен утримуватись від сваволі. З точки зору психології поведінки, автономія виражається в тому, що індивід N діє з впевненості, що інші визнають його свободу із поваги (а не із страху), не перешкоджаючи їй, а також в тому, що N підтверджує свою впевненість в діях, демонструючи повагу до свободи інших.

Через таке розуміннясвободи нам розкривається ще одна характеристика моральних норм. З соціологічної та історичної точок зору вони, можливо, можуть поставати як відносні. Однак їх соціально-історична відносність завжди вище індивідуальних переваг і ситуативної мінливості. Кожен повинен утримуватися від сваволі. Але критерій сваволі – надперсональний і надситуативний. Норми можуть обговорюватися, коректуватися, кардинально змінюватися. Але прийнятими вони стають безумовним критерієм