В моралі правова формула “Свобода однієї людини обмежена свободою іншої” переосмислюється як особисте моральне завдання: “Я обмежую власну сваволю, виконуючи свій обовязок: дотримуючись прав інших, не допускаючи несправедливості по відношенню до інших”. Вона має і строгу форму імперативу: “Завжди обмежуй власну сваволю, підкорюючи її для дотримання прав інших, не дозволяючи собі несправедливості по відношенню до інших”.

Свобода вибору і відповідальність

Негативна свобода як автономія перетворюється в свободу позитивну: автономія означає не тільки відсутність зовнішнього тиску, обмеження, змушування, але і можливість власного вибору.

Свобода виявляється “для чого-небудь”: по крайній мірі для здійснення вибору. Ідея свободи волі реалізується в свободі вибору, в можливості, здібностях і праві людини вибирати переважне з альтернативних цілей і завдань.

Одне з поширених визначень моралі відносить її до способів нормативної регуляції поведінки, разом із звичаями, правом, традиціями і т.д. Допустимість такого визначення обумовлена тим, що мораль насправді формує вимоги відносно того, на які цінності повинна орієнтуватися людина в своїх діях. Однак моральні принципи і норми відрізняються від більшості інших систем регуляції. По-перше, вона виходить за рамки соціальних, громадських, релігійних і т.д. установок. Вони не звертаються до людини як до члена якого-небудь суспільства, організації, професії, конфесії і т.д. Вони звернені до людини як такої.

По-друге, вони не мають виключного предметного змісту. Більшість моральних вимог є одночасно вимогами, що санкціоновані в рамках регуляторів іншого виду. Вбивство, крадіжка, неправдиві свідчення переслідуються законом. Свобода, справедливість в сучасних державах забезпечується системою права. Допомога і піклування усвідомлюються різними нормами общинного, сусідського гуртожитку, професійної солідарності, а також етикету. Кожна система регуляції передбачає свободу волі (вибору) в того, до кого вона звернена; але це свобода людини як члена певного суспільства, представника суспільності, професії, конфесії і т.д. Свободу волі передбачає і мораль. Вона також формує певні вимоги. Але це – вимоги до людини відносно рішень і дій, до яких ніякі правові, локально-групові, адміністративно-корпоративні, конфесійні чи інші норми “не дотягуються” за відсутністю відповідних засобів контролю. Моральне завдання ставиться перед людиною не просто як вільною прийняти те чи інше рішення, але і вільною по відношенню до всіх існуючих регулятивів. Мораль звертається до людини від імені всіх людей, а значить і від імені неї самої. Вона не погрожує ніякими санкціями, вона звертається лише через голос совісті, який надає людині можливість бути вільною і від неприкаянності, іншими словами, відповідати хоча б перед собою і хоча б за себе.

Тому мораль і сприймається нігілістичною і анархістською свідомістю як сама сурова тиранія. Мораль справді тиранічна. Однак це тиранія, яку людина повинна здійснювати по відношенню до самої себе. На відміну від інших інструментів соціальної дисципліни, які забезпечують протистояння людини як члена суспільства (як “соціальної тварини”) природним стихіям, включаючи природу самої людини, мораль повинна забезпечити самостійність людини як духовної істоти (як особистості) по відношенню до її власних нахилів, спонтанних реакції і зовнішньому тиску. Точніше це забезпечується самою людиною як моральною особистістю. За своєю внутрішньою логікою мораль звернена до тих, хто рахує себе вільним, хто в своїх рішеннях і діях керується власним розумінням правди, а не тим “як прийнято”.

Мірою свободи людини задається і міра її відповідальності. Зрозуміло, що людина відповідальна і в рамках, що називалися вище регулятивних систем, але ними ж і відповідальність обмежується. В моралі людина відповідає перед собою, а перед іншими – в тій мірі, в якій вона визнає їх своїми – іншими, тобто частиною своєї суверенності, в якій інших вона приймає як продовження себе самої чи як таких, які представляють її, через яких вона виявляється представленою. Відповідно в моралі людина відповідає тільки за самого себе: за збереження своєї внутрішньої свободи, своєї достойності, своєї людяності. Але і за інших, в тій мірі, в якій вона визнає їх своїми – іншими.

По мірі розширення кола тих інших, перед якими і за яких людина рахує себе відповідальною в своїй свободі, вона долає тісні межі умовності, чи частковості, свого існування.

Тут виникає питання, що вимагає етичної уваги: чи може бути можливим “зворотній” хід мислення – від відповідальності до свободи? Чи справедливо рахувати, що по мірі накопичення людиною відповідальності, підвищується міра свободи якою вона володіє? Оскільки свобода і відповідальність розглядаються нами як межуючі поняття, було б логічно відповісти на це питання негативно: адже індивід звільняється через страждання самообмеження, контроль сваволі, через ствердження в собі свідомості поклику; відповідальність ніби оправдовується свободою що одержує. Чи може свобода бути оправданою свідомістю? Ми почали розмірковування із розведення свободи і сваволі. Так же і відповідальність може бути різною: такою, що накладається груповими, корпоративними, службовими чи якими-небудь іншими локальними обовязками, але це, швидше, відповідальність; і тою, яка самостійно приймається особистістю в якості особистої і універсалізованої присяги. Самообмеження практично проявляється в самоволодінні: в підкоренні схильностей присязі, сваволя – свободі. Інакше і не може бути, якщо серйозно віднестись до сказаного вище положення, що міра свободи людини засвідчується мірою її відповідальності.

Свобода духу

Шлях морального вдосконалення людини можна показати як шлях звільнення: від одержання незалежності і властивості проявляти себе непідвласно, до властивості бажати, самостійно обмежувати себе в своїх прихотях і, дальше, до вільного самовизначення себе в добрі. Але чи може бути свобода в добрі, тобто