Ми вже відмічали принципову незавершеність досконалості як морального завдання. Добавимо принципову нездійсненність досконалості в усій її повноті; в такому вигляді це надлюдське завдання. Однак потенційно незавершимий шлях досконалості завжди має чітко визначену вихідну точку. Звільнення починається із самообмеження. В негативній “свободі” сваволі, в “свободі від” ще немає свободи позитивного вирішення. Рішення, що перетворюється в дію, - творче насиченого, благотворного і добродійного. Однак в позитивній свободі, в “свободі для” повністю зберігається життєва енергія сваволі у вигляді настроєності на самостійність, самоствердження, погляд всередину. Більше того, позитивна свобода, як правило, зберігається і при втраті свободи зовнішньої, при попаданні в залежність від зовнішніх обставин.

Можна сказати, що в умовах обмеженості зваб і виключності життєвих цілей, відчуття щастя і почуття свободи ближче. Але такі умови з очевидністю вказують і на інше: справді відчути і дослідити свободу можна при намаганні не звільнитися від голоду і відкинути пута, але зберегти своє людське достоїнство, хоч в боротьбі з голодом чи поневолючами. Досвід свободи можливий при умові зорієнтованості на ідеальні цінності, які наближаються за допомогою здійснення реальних цілей. Саме в таких умовах “вибитості” із звичних життєвих умов, коли людина залишається один на один із нелюдяністю (у вигляді різних жорстоких обставин чи надто жорстоких людей) вона має можливість повністю підтвердити свою моральну автономію тільки напевне свобідною прихильністю тому, що керує присягою, тобто добру.

На цій ступені вирішується протиріччя свободи і необхідності, дві сторони якого стають ширшими через взаємовідкидання. У вільному бажанні особистість приймає необхідно дане рішення. Особистість утверджує свою автономію, тобто незалежність від зовнішніх умов, рішучим прийняттям автономного,тобто пріоритетного по відношенню до всіх іших, принципу. У вільно здійснюваному і прийнятому добрі і заключена свобода духа.