Особистий внесок здобувача визначається самостійним глибоким вивченням проблеми; обгрунтуванням актуальності теми, розробкою плану та програми наукового дослідження; особистим пошуком первинного матеріалу, його розробкою та аналізом, формуванням висновків і наукової новизни.

Наукові публікації по темі включають наступні статті:

“Філософські засади біоетики”;

“Біоетика: спроба осмислення предмету”;

“Біоетична освіта в Україні: стан та перспективи”;

“Справедливість як важливий принцип біоетики”;

“Натуралістично-прагматична етика і біоетика”.

Апробація дослідження.

Результати дослідження апробовувалися на міжнародній науково-практичній конференції присвяченій 2000-тю прийняття християнства (м. Івано-Франківськ, 2000 р.).

Структура дисертації визначається її проблематикою та завданнями. Робота складається із вступу, трьох розділів (шести параграфів), заключення та висновків.

Філософський аналіз біоетики: традиції і сучасність.

Вступ.

Розділ 1. Біоетика і світоглядні традиції.

Епістемологічне обгрунтування біоетики.

Проблема взаємовідношення біоетики і світоглядних традицій.

Розділ 2. Основні парадигми біоетики.

2.1. Загальні біоетичні принципи (“не нашкодь”, “чини добро”, автономія особистості, справедливість).

2.2.

Розділ 3. Біоетика в Україні: стан та перспективи.

3.1 Перспективи діяльності біоетичних соціальних структур.

3.2. Вплив біоетики на формування світоглядно-праксеологічних концепцій в Україна.

Висновки.

Список літератури.

Стан наукового опрацювання теми.

Питання життя і смерті, сутності людини, її взаємовідносин з іншими людьми, рослинами, з тваринами, з Природою тисячоліттями хвилювало людство. З кожним розвитком суспільства ці “вічні” проблеми набували конкретнішого звучання, і кожна епоха давала їм своє філософське обгрунтування. В середині ХХ ст. фантастичні успіхи новітніх біотехнологій загострили моральні проблеми пов’язані зі ставленням до життя людини, тварин, природи, до живого взагалі. Безмежні технологічні можливості людини, яка використовує методи генної інженерії, клонування вимагають нової визначеності суспільства в плані ставлення до людини як природної і соціокультурної цінності і в плані ставлення до життя як такого. Ознакою світоглядно-теоретичних спроб осмислити окреслену ситуацію стало глибоке вживання останніми роками такого поняття як біоетика.

Наприкінці 60-тих років минулого століття на Заході з’являється велика кількість літератури присвяченій аналізу біоетики і її основних проблем. Насамперед необхідно відмітити працю В.Р. Поттера “Біоетика – міст у майбутнє”. Поттер, посилаючись на думку Ч. Сноу, що недооцінка вченими соціальних наслідків наукових відкриттів приведе до загибелі людської цивілізації, пропонує побудувати “міст до майбутнього” – біоетику, яка б поєднувала в собі досягнення як гуманітарних, так і природничих наук. Поттер не дає чіткого визначення біоетики. Для нього біоетика – це і “поєднання біологічного знання і пізнання системи людських цінностей”, і “наука вживання”, і “науковий гуманізм” , і “ етичне керівництво”. З одного боку, він прагне сформувати біоетику у відповідності з ідеалом науковості, характерним для природознавства, а з іншого, підкреслює її міждисциплінарну природу і чітко виражену світоглядно-ціннісну спрямованість, що надає їй філософського статусу. Крім того, біоетика, в поттерівському розумінні, в центр своєї уваги повинна поставити не людину, а біосферу як ціле. Тобто біоетику, насамперед, повинні цікавити всі аспекти науково-технічного втручання людини в життя як таке. Таке тлумачення біоетики веде до більш широкого її розуміння як “глобальної біоетики”.

Неоднозначний зміст вкладає в термін “біоетика” і фундаментальне англо-американське видання “Енциклопедія біоетики” за 1978 р. Біоетика інтерпритується, з одного боку, як “міждисциплінарна теорія”, “світоглядна концепція”, викликана до життя конфліктом між бурхливо розвиваючими “технологіями” і “основними людськими цінностями”, а з іншого, як “напрямок досліджень”, “галузь проблем”, які стосуються моральних аспектів сучасної медичної практики і прикладних біологічних досліджень. Акцент ставиться саме на другій стороні біоетики. “Медична етика” і “біоетика” у більшості випадків використовуються в якості синонімів (іноді використовується і термін “біомедична етика”). Таке розуміння біоетики підсилювали праці відомих теоретиків біоетичного напрямку – А. Хеллергеса, Дж. Флетчера, С. Горовітца, Р. Фокса та ін. в яких біоетичні проблеми розглядаються як просте “розширення проблематики” медичної етики і якщо традиційна медична етика визначає тільки “форму” поведінки лікарів, то нова проблематика інтерпритується як відображення “змісту” медичної практики.

Потрібно було 17 років, щоб наступне п’ятитомне видання “Енциклопедії біоетики” повернулося до поттерівської концепції “глобальної біоетики”. Біоетику стали розуміти як систематичне дослідження моральних параметрів (включаючи моральну оцінку, рішення, поведінку, орієнтири і т.д.) наук про життя і про медичне лікування, з застосуванням різноманітних етичних методологій. Біоетика повинна стати не тільки методологічною основою для інтерпритації “проблемних ситуацій” медицини і біології, а й вирішити ціннісні конфлікти епохи НТР.

Необхідно відмітити і працю Д. Грасії “ Fundamentos de bioetica ” (“Основи біоетики”), в якій подається історико-філософський аналіз еволюції біоетичних понять. Серед етичних понять виділяються такі принципи як: благодіяння, не чинення зла, автономії, справедливості, бо саме вони, на думку Грасії, стимулювали розвиток філософської думки і засад етичних суджень біоетики. Принципам біоетики присвячена фундаментальна праця Т.Бічампа і Дж. Чілдреса “ Principles of biomedical ethies “ (“Принципи біомедичної етики”), де крім біоетичних принципів – “не нашкодь”, “чини добро”, автономія і справедливість – розглядаються деонтологічна і утилітаристична засади біоетики.

Слід відмітити праці Е.Пелігріно і Д. Томасми, Р.Віча, в яких подається нове розуміння відношення лікар – пацієнт. В основі такого відношення а їхню думку, повинен лежати принцип благодіяння. Р. Віча, порівнюючи сакральну, технічну, колегіальну і контрактну моделі взаємостосунків лікар – пацієнт, зауважує, що тільки в людей контрактного типу може існувати справжній поділ морального авторитету і відповідальності. Вона дозволяє уникнути відмови від моральності як із боку лікаря та і з боку пацієнта.

Аргументовано розкривають три епістемологічні рівні, через які проходить біоетична практика, Е. Сгречч і В. Тамбоне. Перший рівень стосується загального розгляду, сутності людини, її щастя і кінцевої мети. Другий рівень охоплює фундаментальні принципи клінічної біоетики, необхідні