Більшість міст, що їх заснували елліністичні монархи, збудовано в ІІІ століття до нашої ери.

Чільним містом Середземномор’я стала Алексанрія. Її спроектував архітектор Дейнокрой іще за Александра македонського. Александрія вражала багатством і пишністю. В Александрії було величезна бібліотека, яка свідчила про це місто, як про центр науки і мистецтв.

Як політичну систему елліністичний світ поглинула Римська імперія, але елементи соціально-економічної структури, що склалися в елліністичну добу, справили величезний вплив на розвиток Східного Середземномор’я в наступні століття. Тут виник новий тип держави; елліністичні царства, котрі поєднували риси східної деспотії з полісною організацією міст.

В період еллінізму втрачають колишню вагу етнічні відмінності між греками й македонянами, а етнічне ім’я “еллін” набуває соціального значення й поширюється, незалежно від походження, на всіх. Хто завдяки соціальному становищу може здобути освіту за грецьким зразком і вести відповідний спосіб життя. Зміни в економічній, і соціально-політичній сфері спричинили зміну соціально-психологічних особливостей людини елліністичної доби.

Політична нестабільність, поневолення одних і збагачення інших, розвиток рабства й работоргівлі, міграції з одної місцевості в іншу – усе це послаблювало зв’язки всередині громадянського колективу поліса, громадянські зв’язки у сільських поселеннях, спричинило зростання індивідуалізму. Поліс уже не маже гарантувати свободу й матеріальну незалежність громадянина, великою значення починають набувати особисті зв’язки з представниками царської адміністрації, покровительство влади. Поступово від генерації до генерації триває психологічна перебудова: громадянин поліса стає підданим царя не лише юридично, а й за політичними переконаннями. Усі ці процеси тією чи іншою мірою справили вплив на формування елліністичної культури.

Елліністична культура не була єдиною, адже вона формувалася завдяки взаємодії елементів місцевої традиційної культури за культурою, що її принесли завойовники й переселенці, греки й не греки. Форми синтезу диктувалися багатьма специфічними для даної місцевості обставинами співвідношенням чисельності різних етнічних груп (місцевих і прибулих), півнем їхньої культури та соціальної організації, умовами економічного життя, політичним становищем тощо. Проте елліністичну культуру можна розглядати як цілісне явище: всім її місцевим варіантам властиві деякі спільні риси, зумовлені обов’язковою участю в синтезі елементів грецької культури.

Щоб зрозуміти специфіку еллінської культури, потрібно враховувати спеціальні зрушення тієї історичної епохи. І Греції, на відміну від країн Стародавнього Сходу, склався немонархічний, а республіканський тип рабовласницької держави. головними об’єктами і змістом культури була вільна й політично активна людина. Як говорив афінський філософ Протагор: “Людина – мірило всіх речей”. Герої культури Греції – реальні люди. Навіть грецькі боги мають людську подобу, володіють людськими достоїнствами і слабкостями: вони помиляються, сваряться, ревнують. За Гераклітом у грецькій культурі людина розглядалася як смертний бог, а бог – як безсмертна людина. Цей концептуальний підхід пронизує не тільки мистецтво, але й філософію, філософські системи Анаксимандра, Паршеніда, Піфагора, Демокріта, Геракліта пройняті ідеями знаходження у світобудові цілісності гармонії, “голосу” діалектики. Знаменитий вислів Геракліта про те, що не можна увійти двічі в одну і ту ж річку став пізніше вихідною точкою розробки діалектики як принципу філософського мислення. І стародавній грецькій філософії беруть початок матеріалістичне –атомістичне вчення (Демокріт) та ідеалізм (Сократ і Платон). Вперше виникає нова галузь знань історія: “батько історії “Геродот започаткував літописно-описову форму вивчення суспільства. Аристотель у праці “Політика” створив першу теорію держави. грецький учений Евклід заклав основи геометрії, Архімед – механіки.

Багатою була наукова та художня література доби еллінізму – але збереглося небагато творів. Далі розроблялися традиційні жанри – епос, трагедія. Комедія, лірика, риторика, історична проза – та з’явилися нові – філологічні дослідження, словники (перший грецький лексикон створено Філетом Коцьким близько 300 років до нашої ери), біографії, епістолографія.

Набули популярності епіграми. Що містили оцінку мистецьких творів або окремих осіб, опис побутових і еротичних сценок. Епіграма віддзеркалювала почуття, настрої та роздуми поета.

Художня література елліністичного періоду не торкається широких суспільно-політичних тем свого часу, її сюжети обмежуються інтересами, мораллю та побутом вузько соціальної групи. Тому багато творів швидко втратили всю громадську й художню вагомість і були забуті, лише деякі з них залишили слід в історії культури.

Далі розвивається монументальна скульптура, призначена для майданів. Храмів, громадських споруд. Їй притаманні міфологічні сюжети, величність, складність композиції. Наприклад, Родоський велетень – бронзова статую гелі оса. Створена Хересом із Лінда в ІІІ столітті до нашої ери, сягала заввишки 35 метрів і вважалася дивом мистецтва й техніки. Зображення битви догів іі титанів на знаменитому фризі вівтаря Зевса в тер самі динамічне, виразне й драматичне. Сформувались родоська, пергамська й александрійська школи скульптури, що продовжували традиції Лісіппа, Скопаса, Пракситема. Вплив елліністичного образотворчого мистецтва помітний і в традиційні єгипетській скульптурі (в рельєфах, статуях Птоломеїв), пізніше – в парфянському й кубанському мистецтві.

Одним із чинників формування елліністичної культури стало поширення еллінського способу життя й еллінської системи освіти. В полісах і східних містах. Що одержали статус поліса. Виникали гімназії з поле строми, театри, стадіони та іподроми; навіть у невеличких поселеннях, що не мали полісного статусу, але заселених вихідцями з балканського півострова й узбережжя Малої Азії, з’являлися грецькі вчителі та гімназії.

Багато уваги приділялося молоді,