Поряд із існуванням філософських шкіл, що склалися у класичний період, тривав процес виникнення нових. Основну увагу звертають вони на проблеми етики. моралі, місця людини у світі. Серед них особливого значення надирають вчення осоїдів та філософія Епікура. Засновником стоїцизму був Зенон (336-264рр. до н.є.), який головне завдання філософії бачив у етиці. На його думку, знання є лише засобом для надбання мудрості, вміння правильно жити; щастя – у свободі від пристрастей, у спокої душі, гідної покори долі, бо усе в світі є закономірним і необхідним. Стоїцизм був дуже поширений в елліністичну та римську епохи. А його етика відігравала значну роль у виникненні ідеології християнства. Продовжувачем і послідовником матеріаліста Демокріта був Епікур. Він розвинув атомістичну теорію. Перший передбачив існування атомної маси. Спираючись на положення при довільне відхилення атомів. Епіку розробив концепцію, згідно з якою людина не є повністю рабом долі тому активність мудрість. Можуть допомогти їй у досягненні щастя, яке помагає у скромному способі життя, стриманості, філософських бесідах у колі друзів тощо. Людина, за Епіку ром. Повинна прагнути до атараксії – душевного спокою, вищого щастя мудреця.

У літературі періоду еллінізму, як і у філософії, зростає увага до окремої людини, її переживань. Проблем. Вона набирала більш камерного, інтимного характеру, виник новий жанр – твори для розважального читання. Особливим успіхом користувалася комедія, яка отримала назву новоаттічної. Головним чином, це побутова драма, або драма характерів. Основними її темами стали кохання, сімейне життя. Сюжети брались з міфів, казок, але переносились в умови сучасної авторам дійсності. Серед комедіографів найвідомішим був Менандр, автор твору “Відлюдник” та багатьох інших комедій, що не дійшли до нашого часу. Витонченість, легкий відтінок іронії, гумору є характерною рисою александрійської поезії “малих форм”, найяскравішим представникам якої був Калліймах. Творцем жанру ідилії, автором пастуших поем, або буколік, у яких оспівувалося мирне життя на лоні природи, був поет, Феокріт.

Характерною рисою доби еллінізму було відокремлення соціальних і природничих наук від філософії. Йшов процес диференціації наукових дисциплін. При дворі Птоломеїв створено спеціальне товариство, що об’єднувало науковців – Мусейон. Із мусейоном пов’язана діяльність Евкліда, що написав “Начала”, підручник з геометрії, яким європейці користувалися майже дві тисячі років. В Александірії кілька років жив і працював Архімед. Астроном Аристарх з острова Самос висловив геніальний здогад про обертання землі навколо сонця. Астроном Гіппарх із Нікеї уточнив календар, відстань місяця від Землі, а також розродив поняття про паралелі та меридіани. Ератосфен із Кірени обчислив довжину кола земної кулі, допускав можливість існування морського шляху в індію навколо Африки.

Елліністична наука мала переважно умоглядний характер; гіпотези висувалися, але не доводилися, головним методом наукового дослідження залишилося спостереження, а логіка – основним засобом побудови висновку; це спричиняло появу всіляких фантастичних теорій, що спокійно співіснували поряд із достеменно науковими знаннями. Далеко гірше за природничі науки розвивалися суспільні: в царських палацах не було змоги формулювати політичні теорії. Зате виникає багато описів історії різних країн: Манефон написав єгипетську історію за царствами та династіями, і цей поділ на періоди досі визнає історична наука; вавилонський жрець і астроном Бероз – історію Вавилонії, Тімей – Сицилії та Італії. Відомий історик Полібій, розвиваючи погляди Аристотеля, створив циклічну теорію зміни форм державного устрою: в умовах безвладдя та хаосу люди обирають собі вождя – виникає монархія; але поступово монархія вироджується в тиранію, а з неї – в аристократичне правління. Коли аристократи перестають дбати про інтереси народу, їхня влада замінюється на демократію, яка знову призводить до хаосу, безладдя в громадянському житті, і знову постає потреба вибирати вождя. Багатою була наукова та художня література доби еллінізму – але збереглося небагато творів.

Не лише спосіб життя, й сам вигляд елліністичних міст сприяв поширенню й дальшому розвитку нової культури. Архітектура продовжувала грецькі традиції, але спорудження храмів не ставало на заваді будівництву театрів, гімназій, палаців. Внутрішнє і зовнішнє оформлення будинків урізноманітнюється, архітектори охоче використовують портики та колонади. Царі будували й відновлювали велику кількість храмів присвячених грецьким богам зводилися за класичними канонами, хоч і з невеличкими відхиленнями; в архітектурі храмів східних богів дотримано традицій стародавніх Єгипетських і Вавилонських будівничих, проте в окремих деталях і написах на мурах помітні елліністичні впливи. Розвивалася архітектура, особливо мистецтва міського