РЕФЕРАТ

з предмету: етика та естетика

Тема: “Комічне, як естетична категорія”

Реальна історія здійснюється не тільки як трагедія, але і як комедія. Сміх надає очищувальне діяння, на людину, а почуття гумору вважається одним із благородних почуттів людини. Звичайно, комічне і сміх не те саме, не усе, що смішно - комічне. Це скоріше за все продукт розвиненої людської культури, здатність людини подивитися на себе з боку, піднятися над сієминутними інтересами. Комічне, як і трагічне, зв'язано з волею і впевненістю людини в своєму безумовному півищенні над власним інтересом. Гегель вважав, що «загальний ґрунт комедії - це світ, де людина як суб'єкт зробила себе повновласним господарем того, що означає для нього як істотний зміст його знань і здійснень: світ, цілі якого руйнують саміх себе своєю неістотністю» . Протиріччя між значущістю форми і незначністю змісту, що відгадується критично набудованим розумом, створює комічність колізії.

Джерело комічного не тільки підміна змісту, смислу, але і порушення міри, створення ілюзії. Тому сміх супроводжує розвінчання незначності, що претендує на багатозначність, зміцнює достоїнство людини.

Комічне багатообразно, і має різні ступені і форми - такі як гумор, сатира, сарказм, іронія. Усі ці форми комічного спрямовані на подолання недоліків людини і соціальних процесів, руйнуються помилкові ілюзії людей про себе, стверджують тріумф ідеалу через заперечення старого, віджитого.

Слід зазначити, що для сучасної естетичної науки характерний особливий інтерес до категоріального апарата естетики. От чому запропонований нами ряд естетичних категорій, звичайно ж, не тільки не вичерпує їхній склад, але може бути істотно доповнений.

На категоричність окремих понять естетики вказують дослідники понять «піднесене», «героїчне», «драматичне», «гармонія», «іронія», «гротеск», а також понять з негативним естетичним змістом - «потворне» і «низинне». За кожним з них стоїть також часто багатовіковий досвід теоретичного осмислення.

Разом з тим існуючі на сьогодні спроби побудови системи естетичних категорій істотно відрізняються в розумінні принципів обґрунтування категоріального статусу названих понять. Ця обставина ускладнює задачі навчального курсу, оскільки не визначені поки безперечні підстави для прийняття чи неприйняття тієї чи іншої наукової концепції.

Щодо мистецької практики, то привертає увагу той факт, що навіть у ХХ ст. триває своєрідне відкриття саме авторів комічних творів.

Як зазначають фахівці, раніше знали, якою славою користувався він, знали, що його наслідували римські комедійні поети, котрі постійно посилалися на нього.

Проте XX ст. принесло справжню радість усім шанувальникам давньогрецької культури. У 1905 р., а потім у 1956 р. археологами були знайдені рукописи Менандра і відновлені тексти його п'єс «Полюбовний суд», «Відлюдник» та ін. Це, у свою чергу, дало змогу реконструювати більш об'єктивну картину розвитку комічного жанру в давньогрецькій літературі. На противагу добре знаним «політичним» комедіям Арістофана комедії Менандра присвячені повсякденним життєвим проблемам. Не гротескні образи, не фантастичні істоти і не герої міфів, а сучасники письменника, здебільшого представники нижчих верств населення: городяни, селяни, воїни, гетери, раби - були персонажами його комедій. Менандр показує життя приземлене, героїв списує з людей звичайних.

Отже, мистецька практика щодо втілення комічних суперечностей розпочалася з часів античності, була багатожанровою і стала фундаментом у розробці комедійних тем, відтворенні гумористичних, сатиричних, іронічних або гротескних характерів.

Теоретичне осмислення комічного також має тривалу і складну історію, витоки якої тяжіють до естетики Арістотеля. Важливо зазначити, що саме Арістотель запропонував такий підхід до аналізу комічного. Цей аналіз спирався на принцип контрасту, протистояння: потворного і прекрасного, трагічного і комічного. Арістотелівський підхід в історії естетики повторюватиметься неодноразово, змінюючись залежно від того, якої системи категорій дотримується дослідник. Так, комічне розглядається через протистояння нікчемного і піднесеного (Кант), псевдозначного і значного (Гегель), безкінечної доцільності і безкінечного свавілля (Шеллінг).

На межі XIX і XX ст. з'являються дослідження Зігмунда Фрейда «Дотепність і її ставлення до безсвідомого» та Анрі Бергсона «Сміх», які відкривають нові шляхи у дослідженні комічного завдяки наголосу на ролі безсвідомих психічних процесів у виникненні сміху - емоційно-естетичної реакції людини на комічне.

У сучасній естетичній науці стосовно сміху вживають поняття «синкретичний», тобто такий, який об'єднує різні форми сміху (іронічного, гумористичнго, радісного, злісного тощо). Комічне має різноманітні форми, що протистоять високим естетичним ідеалам. Це гумор, сатира, іронія, сарказм, гротеск. Спираючись на форми комічного, митець створює такі самі різноманітні відтінки відбиття сміху в мистецьких творах. Щодо специфічних ознак конкретних форм комічного, то гумор - це м'яка, доброзичлива форма сміху, специфічне переживання суперечливості об'єкта, в естетичній оцінці якого поєднуються серйозне і смішне. На відміну від гумору сатира - гостра форма комічного, специфічний засіб художнього відтворення дійсності, що розкриває її як щось невідповідне, за допомогою перебільшення, загострення. Мистецтво неодноразово використовувало сатиру для соціальної критики, викриття потворних явищ у дійсності або негативних рис характеру людини. Сатира, як і гумор, широко використовується у мистецтві впродовж усієї його історії.

Однією із форм комічного є іронія (від грец. іrопіа - удавання). Іронічний сміх ще називають інтелектуальним, підкреслюючи цим глибокий внутрішній зміст, який вкладається в емоційну реакцію людини на певний конфлікт. Іронічний сміх заснований на контрасті вже побаченого і прихованого, коли за формально позитивною оцінкою стоять доступні лише небагатьом заперечення і глузування.

Комічне в соціальному аспекті виражає життєдіяльність індивіда, яка не відповідає суспільно-історичній необхідності. Для суб'єкта комічного не існує руху історії, її суперечностей, тому фактично не існує проблем пізнання, освоєння і