РЕФЕРАТ

з естетики

на тему: „Естетика класицизму”

ПЛАН

Вступ...............................................................................................................3

1. Джерело естетики класицизму.................................................................4

2. Література доби класицизму....................................................................8

3. Естетика живопису доби класицизму....................................................11

4. Театральна школа класицизму...............................................................12

5. Архітектура класицизму.........................................................................13

6. Античні мотиви класицизму..................................................................18

Висновок......................................................................................................20

Перелік використаної літератури..............................................................21

ВСТУП

Появу класицизму в Європі сформував вітер змін, який несла із собою наука, що розвивалась на той час. Починаючи із XVI сторіччя наукові відкриття, стрімко проникаючи у свідомість людей, зруйнували стабільність антропоцентричного устрою світу властивого Відродженню.

Класицизм – напрям мистецтва минулого, художній стиль, в основі якого лежить нормативна естетика, що вимагає суворого дотримання низки правил, канонів, єдностей. Правила класицизму мають первинне значення як засоби, що забезпечують головну мету – просвітити і наставити людину, звертаючи її до піднесених прикладів.

Естетика класицизму відображає прагнення ідеалізації дійсності за рахунок відмови від зображення складної і багатопланової реальності.

Основні правила класицизму полягають в тому, що і високі жанри, і низькі зобов’язані були наставляти публіку, піднімати її настрій, просвітлювати почуття. У трагедії театр вчив глядача стійкості в життєвій боротьбі, приклад позитивного героя служив зразком морального поводження. Герой, як правило, цар чи міфологічний персонаж був головною діючою особою. Конфлікт між обов’язком і пристрастю чи егоїстичними бажаннями обов’язково розв’язувався на користь обов’язку, навіть якщо герой гинув у нерівній боротьбі.

У XVIІ сторіччі пануючою стала ідея, що тільки в служінні державі особистість знаходить можливість самоствердження. Розквіт класицизму був обумовлений ствердженням абсолютної влади у Франції, а пізніше й у Росії.

Розкрити людський характер у розумінні класицистів означає показати природу дії вічних, незмінних у своїй сутності пристрастей, їхній вплив на долі людей.

1. Джерело естетики класицизму

Планета Земля, переставши бути центром світу і перетворившись, стараннями вчених, у піщинку, що обертається навколо Сонця, звела свідомість людини з вершини творіння Бога у прірву залежності його від безкінечного і мінливого розмаїття світу.

Спроби осмислення законів нової світобудови призвели до появи філософії раціоналізму Рене Декарта. Ця філософія, фактично ставши викликом біблійному устрою світу, практично не тільки намагалася знайти місце людини в новому світі, але і робила цей світ зрозумілим і керованим .

Людина підходила до того, щоб зайняти місце Бога, стаючи перетворювачем природи.

Філософія раціоналізму, збагачена і розвинута працями философів- просвітителів, перетворюючи природу в розумно влаштований механізм, створювала нову ієрархію цінностей, підносячи на саму верхівку розум, роблячи його безсумнівним авторитетом в усіх сферах діяльності людини.

Методологію діяльності визначила формула Декарта: „Пропорційне” означає „прекраснее”. У цьому твердженні – джерело естетики класицизму.

Але, якщо естетика – це наука про світ виразних форм (створених і митцем, і природою) і про чуттєве сприйняття цих форм людиною, то досвід пошуку „відповідності форм”, як ідеал естетики того часу, не міг не призвести до постановки питання про виокремлення і відбір головного.

Загострення уваги не на подійно-політичній історії королів і великих історичних особистостей, а на історії людського духу, розуму і проявів їх у досить різних сферах людського буття породила в історії світової культури цілу епоху, ім’я якої класицизм.

Класицизм (від латинського classicus - „зразковий”) – напрямок і стиль у європейській літературі і мистецтві кінця XVI – початку XIX століть, що продовжував традиції Відродження, для якого характерна орієнтація на античну літературу, що проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування.

Найбільшого розквіту досягає у XVII сторіччі у Франції в результаті кризи ренесансних ідеалів. Хоча саме поняття класицизму народилося пізніше, у ХІХ сторіччі, коли йому оголосили непримиренну війну романтики. Класицизм притаманний майже усім європейським літературам, у деяких існував до початку ХІХ сторіччя. За час свого становлення і розвитку був пов’язаний із багатьма художніми й ідеологічними напрямками. На початку класицизм був мотивований ідеєю абсолютної монархії, пізніше ідеями тираноборства і громадянськості, співзвучними Французькій революції; на заключній стадії свого розвитку виступив у формі стилю „ампір” – у стилі наполеонівcької імперії. Вищим зразком для класицизму слугувало античне мистецтво, його ідеал гармонії, а також торжество людського розуму.

Естетика класицизму – термін введений романтиками в ХІХ сторіччі – зразок рафінованої свідомо загостреної акцентації уваги на естетичній сутності мистецтва, доведеної до суворої нормативізації системи художніх правил. Естетика класицизму почала створюватися в Італії XVI cторіччі і досягла свого апогею в XVII сторіччі у Франції в руслі картезіанського раціоналізму, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум. Саме з раціоналізмом пов’язана нормативність естетики класицизму, що регламентувала мистецтво та літературу встановлюючи вічні й непорушні правила й закони. Для драматургії – це закон „трьох єдностей” (дії, часу і місця). У галузі мови були поставлені вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів.

Зазвичай розрізняють класицизм XVII сторіччя і класицизм XVIII-початку XIX сторіч (останній у зарубіжному мистецтвознавстві часто іменується неокласицизмом), але в пластичних мистецтвах тенденції класицизму намітилися уже в 2-й половині XVI сторіччя в Італії – в архітектурній теорії і практиці Паладіо, теоретичних трактатах Вінйолі, Серліо; більш послідовно – у творах Дж. П. Белорі (XVII сторіччя), а також у естетичних нормативах академістів болонської школи. Проте в XVII сторіччі класицизм, що розвивався в гострополемичній взаємодії з барокко, лише у французькій художній культурі склався в цілісну стилеву систему. У французькій художній культурі переважно формувався і класицизм XVIIІ сторіччя, що став загальноєвропейським стилем. Лежачі в основі естетики класицизму принципи раціоналізму (ті ж, що визначили філософські ідеї Р.Декарта і картезіанства) обумовили погляд на