Надалі театр орієнтувався, в основному, на комедію, збагачуючи її елементами реалізму, поглиблюючи характери, розширюючи рамки нормативної естетики класицизму. З надр класицизму народилася велика реалістична комедія російського автора О.С.Грибоєдова „Горе з розуму” (1824).

Історія театру зберегла імена акторів XVII-XIX сторіччя Ш.Лагранжа, А.Лекуврер, А. Лекена, М, Клерона, М.Дюменіль. З діяльністю Новера пов’язане виникнення в XVIII сторіччі сучасного балету. У образотворчому мистецтві XVII сторіччя класицизм поданий живописом Пуссена, Лоррена, а в XVIII-XIX сторіччях – Давіда, Енгра, скульптура Фальконе.

5. АРХІТЕКТУРА класицизму

Архітектурі класицизму в цілому властива логічність планування і геометризм об’ємної форми. Постійне зважання архітекторів класицизму на спадщину античної архітектури мало на меті не лише використання її окремих мотивів і елементів, але і прийняття спільних законів її архітектоніки. Отже упорядкованість, функціональність, відповідність частин, ясність задумів і побудов, тяжіння до врівноваженості і симетрії – все це присутнє в архітектурі цього періоду. З огляду на це символом класицизму служить як геометричне планування королівського парку у Версал, так і сама резиденція короля Людовика XIV (архітектори Л.Лево, А. Мансар, парки – Ленутр, живопис – Ш.Лебрен).

Основою архитектурної мови класицизму став ордер, у пропорціях і формах більш близький до античності, ніж у зодчестві попередніх епох; у будівництвах він вживається таким чином, що не затемнює спільну структуру споруди, але стає її тонким і стриманим акомпанементом. Інтер’єру класицизму властива ясність просторових членувань, м’якість кольорів. Широко використовуючи в монументально-декоративному живописі перспективні ефекти, майстри класицизму принципово від’єднували ілюзорний простір від реального.

Містобудування класицизму XVII сторіччя, генетично пов’язане з принципами Відродження і барокко, активно розвивало (у планах фортець) концепції „ідеального міста”, створило свій тип резиденції (Версаль). В 2-й половині XVIII сторіччя запроваджуються нові прийоми планування, що передбачають органічне поєднання міської забудови з елементами природи, створення відкритих площ, що просторово зливаються з вулицею або набережною. Тонкощі лаконічного декору, доцільність форм, нерозривний зв’язок із природою властиві будівлям (переважно позаміським палацам і вілам) представникам паладіанства XVIII – початку ХІХ сторіч.

Тектонічної ясності архітектури класицизму відповідає чітка розмежованість планів у скульптурі і живописі. Пластика класицизму, як правило, розрахована на фіксовану точку зору, відрізняється м’якістю форм. Момент прямування в позах фігур звичайно не порушує їх пластичної замкнутості і спокійної статуарності.

Формування класицизму у французькій архітектурі пов’язано з відзначеними ясністю композиції й ордерних членувань будівлями Ф.Мансара. Високі зразки зрілого класицизму в архітектурі XVII сторіччя – східний фасад Лувра (К.Перро), творчість Л.Лєво, Ф.Блонделя. З 2-ї половини XVII сторіччя французький класицизм вбирає в себе деякі елементи архітектури бароко (палац і парк Версаля – архітектор Ж.Ардуен-Мансар, А.Ленотр).

У XVII -початку XVIIІ сторіч класицизм сформувався в архітектурі Голландії (архітектор Я.ван Кампен, П.Пост), що породила особливо стриманий його варіант, і в „паладіанській” архітектурі Англії (архітектор І.Джонс), де в творах К. Рена та інших остаточно склався національний варіант англійського класицизму.

Перехресні зв’язки з французьким і голандським класицизмом, а також із раннім бароко позначилися в короткому блискучому розквіті класицизму в архітектурі Швеції кінця XVII – початку XVIIІ сторіччя (архітектор Н. Тесін молодший). Російський класицизм, що створювався під впливом західно-європейського класицизму став згодом явищем національної культури. Еталоном російської класики став Таврійський палац, зведений Старовим.

У середині XVIІI сторіччя принципи класицизму перетворились у дусі естетики Просвітництва. В архітектурі повернення до „природності”" висувало вимогу конструктивної виправданості ордерних елементів композиції, в інтер’єрі – розробки гнучкого планування комфортабельного житлового будинку. Ідеальним оточенням будинку ставало пейзажне середовище „англійського” парку.

Величезний вплив на класицизм XVIIІ сторіччя зробив бурхливий розвиток археологічних знань про грецьку і римську старожитність (розкопки Геркуланума, Помпеї та інших міст); свій внесок у теорію класицизму зробили праці Вінкельмана, Гьоте.

У французькому класицизмі XVIIІ сторіччя визначилися нові архітектурні типи: вишукано-інтимна садиба, парадний суспільний будинок, відкрита міська площа (архітектори. Ж.А. Габрієль, Ж.Ж.Суфло). Цивільний пафос і ліричність сполучилися в пластиці Ж.Б.Пігаля, Е.М. Фальконе, Ж.А. Гудона, у міфологічному живописі Ж.М.В’ена, декоративних пейзажах Ю. Робера.

Переддень Великої французької революції (1789-94) породив в архітектурі прагнення до суворої простоти, сміливі пошуки монументального геометризму нової, безордерной архітектури (К.Н. Лєду, Е.Л. Булє, Ж.Ж..Лєкє). Ці пошуки (відзначені також впливом архітектурних офортів Дж.Б. Піранезі) були відправною точкою для пізньої фази класицизму – „ампір”.

Інтернаціональним центром класицизму XVIIІ – початку ХІХ сторіччя став Рим, де в мистецтві панувала академічна традиція з нерідкісним для академізму сполу російський ченням шляхетності форм і холодної, абстрактної ідеалізації (німецький маляр А.Р. Менгс, австрійський пейзажист Й. А. Кох, скульптори – італієць А. Канова, данець Б. Торвальдсен}.

Для німецького класицизму XVIIІ –початку ХІХ сторіччя в архетектурі переважають суворі форми паладіанця Ф.В. Ердмансдорфа, „героїчний”" елінізм К.Г. Лангханса, Д. і Ф. Жилі. У творчості К.Ф. Шинкепя – вершині пізнього німецького класицизму в архітектурі - сувора монументальність сполучається із пошуками нових функціональних рішень.

На початку ХІХ сторіччя в англійській архітектурі виявляються риси стилю „ампір” (Дж. Соун) Національним досягненням англійського класицизму в архітектурі стали високий рівень культури оформлення житлової садиби і міста, сміливі міськбудівні починання в дусі ідеї міста-саду (архітектори Дж. Вуд, Дж. Вуд молодший, Дж. Неш). В інших мистецтвах найбільш близькі класицизму графіка і скульптура Дж. Флаксмена, у декоративно-прикладному мистецтві – кераміка Дж.Уеджвуда і майстрів заводу в Дербі.

В XVIIІ – початок ХІХ сторіччя класицизм затверджується також в Іспанії (архітектор X. де Вільянуева), Бельгії, країнах Східної Європи, Скандинавії, у США (архітектори Г. Джеферсон, Дж.Хобан;