Розквіт російського класицизму належить до останньої третини XVIII - 1-ї третини ХІХ сторіч, хоча вже на початку XVIII сторіччя відзначено творчим доробком (в архітектурі Петербурга) до міськбудівного досвіду французького класицизму XVII сторіччя - (принцип симетрично-осьових планувальних систем). Російський класицизм втілив у собі новий, небувалий для Росії по розмаху, національному пафосу й ідейному наповненню історичний етап розквіту російської світської культури. Ранній російський класицизм в архітектурі (1760-70-ті роки; Ж.Б. Валлен-Деламот, А.Ф.Кокорінов, Ю.М. Фельтен, К.І. Бланк, А. Рінальді) зберігає ще пластику, збагаченість і динаміку форм, властиву бароко і рококо.

Зодчі зрілої пори класицизму (1770- 90-ті роки; В.І. Баженов, М.Ф. Козакі, І.Є. Старов) створили класичні типи столичного палацу-садиби і значного комфортабельного житлового будинку, що стали зразками в широкому будівництві позаміських дворянських садиб і в новій, парадній забудові місторіччя..

Рубіж XVIII – ХІХ сторіч знаменний найбільшими міськбудівними досягненнями в обох столицях Російської імперії. Склався грандіозний ансамбль центру Петербурга (А.Н. Вороніхін, А.Д. Захаров, Ж. Тому де Гомон, пізніше К. І. Росса). На інших міськбудівних забудовах формувалася „класична Москва”, що забудовувалася в період її відновлення і реконструкції після пожежі 1812 року невеликими садибами із затишними інтер’єрами.

Російський класицизм, що створювався під впливом західно-європейського класицизму став згодом явищем національної культури. Еталоном російської класики став Таврійський палац, зведений Старовим.

У образотворчому мистецтві розвиток російського класицизму тісно пов’язано з петербурзької Академією Мистецтв (засновано в 1757 році). Скульптура російського класицизму подана „героїчною” монументально-декоративною пластикою, що складає тонко продуманий синтез з ампірною архітектурою, виконаними в цивільному пафосі пам’ятниками, елегічно-проясненими надгробками, станковою пластикою (І.П. Прокоф’єв, Ф.Г.Гордєєв, М. І. Козловський, І.П. Мартос, Ф.Ф. Щедрін, В.І. Демут-Малиновський, С.С. Піменов, І.І. Теребенєв). Російський класицизм у живопису найбільш яскраво постав у творах історичного і міфологічного жанрів (А.П. Лосенко, Г.І. Угрюмов, І. А. Акімов, А.І. Іванов, А. Є. Єгоров, В.К. Шебуєв, ранній А.А. Іванов).

Деякі риси класицизму властиві також тонкопсихологичним скульптурним портретам Ф.І. Шубіна, у живописі – портретам Д.Г.Левицького, В.Л. Боровиковського, пейзажам Ф.М. Матвєєва.

У декоративно-прикладному мистецтві російського класицизму виділяються художнє ліплення і різьблення в архітектурі, вироби з бронзи, чавунне лиття, порцеляна, кришталь, меблі, штофні тканини та інше. З 2-ї третини ХІХ сторіччя для образотворчого мистецтва російського класицизму усе більш характерним стає бездушний, надуманий академічний схематизм – так званий „спад”, властивий кожному яскравому періоду в мистецтві.

6. Античні мотиви класицизму

Античні мотиви звучали не лише в мистецтві й у культурологічних, філософських, соціально-політичних текстах, вони входили у канву ритуалів, свят, посвячень.

Уся ця активна діяльність сприяла суттєвому переорієнтуванню культурної політики в Росії із столиці – із Петрівського „російського Амстердаму” – Петербург Катериненських часів перетворився в „Північну Пальміру”, місто, де античні мотиви проявилися в усіх сферах культури. Після бароко і рококо класицизм, із його античною орієнтацією, став домінантою в культурній атмосфері міста. Класицизм для Росії був більше, ніж тільки стиль, це свого роду свідчення органічного залучення Росії до художніх процесів, що проходили в Європі. Античність – головне джерело класицизму, раціоналізм просвітительської філософії – основа естетики класицизму. Античність із шляхетною простотою форм, пропорціями знайшла своє вираження в цій художній течії.

Аналогічне бачення античності характерно в цей період і для французької культури. Мистецтво епохи Великої французької революції також прагнуло образів античності і героїзувало боротьбу й ідеали діячів цієї революції. Класицизм в російській культурі другої половини XVIII сторіччя дозволив національно-своєрідно синтезувати досвід не тільки самої античності, але і Ренессансу XV – XVI сторіччя і раціоналістичної думки XVII сторіччя.

Античні мотиви затверджуються в другій половині XVIII сторіччя в усе нових і нових сферах художньої культури – у прикладному мистецтві в скульптурі, де затверджується стиль класицизму.

На теренах Російської імперії можна було знайти античні мотиви у меблевому мистецтві – бюро, комоди, канапи, крісла знаходять більш суворі форми, в орнаменті затверджуються античні мотиви, контури меблів стають прямими, встановлюється стругана симетрія їхньої конструкції і мотиви декору йдуть від античних зразків. Те ж стосується і виробництва порцеляни. Виробництво художньої порцеляни і скла стало однієї з провідних галузей промисловості Росії другої половини XVIII сторіччя. Заводи, засновані в 1 половині цього періоду вступають у 1770 - 1790 роках у пору розквіту, особливо це стосується Імператорського порцелянового заводу.

Протягом останньої третини XVIII сторіччя в річищі художніх інтересів класицизму майстри порцелянової пластики часто звертаються до античних зразків. У XVIII сторіччі авторами античних орнаментів, що прикрашають порцелянові вироби були Ч. Камерон, Дж. Кваренгі, І.Є. Старов. Щедрін очолював модельну майстерню заводу.

Професор Академії Мистецтв Ж.Д.Рашет, розширив арсенал скульптур, були створені численні моделі для відтворення в порцеляні – „Амур і Псіхея” Канови, ,,Весталки” Клодіна й інші численні настільні прикраси – усе за мотивами античної історії і міфології. У 1780 році виникла мода на так називані „Дежене”– камерні сервізи. Предмети, що складали їх, повинні були бути реальними й у той же час як би узятими з якихось оповідань, пастушачих, ідилістичної Аркадієві, що символізувала „Золоте сторіччя античності”.

Глибоке сприйняття античних мотивів характерне і для російської скульптури другої половини XVIII сторіччя. У цьому змісті вирізняється творчість Козловського, головна тема станкових творів якого – античні