Найбільш плідний період у творчості Козловського - 90-ті роки. З 1795 року він працює в Академії Мистецтв ( серед його учнів - скульптор Піменов). 1801 рік – пам’ятник Суворову у вбранні римського воїна, що не стільки зображував полководця, скільки символізував військовий тріумф Росії.

ВИСНОВОК

Реалізм і натуралізм XIX сторіччя доводять до логічного завершення принцип – відображення (або копіювання) тільки видимої дійсності в її ж формах. Естетика до ХІХ сторіччя перетворює естетичну компоненту мистецтва в самоціль, єдину цінність. Естетика тоталітарних режимів (у СРСР сталінського періоду; гітлерівської Німеччинии) повертаються в партійно-ангажованому модусі до принципів ідеалізації і нормативізму, доводячи їх до абсурду і самозаперечення. Мистецтво розуміється винятково як засіб ідеологічної пропаганди і маніпуляції суспільною свідомістю. З розвитком НТП у техноцентристській частині суспільства (ХХ сторіччя переважно) мистецтво починає сприйматися як прикладний засіб у сферах організації середовища існування людини (дизайн, технічна естетика, архітектура, сфери реклами, торгівлі, шоу-бізнесу і т.п.

На відміну від цього естетична цінність класицизму полягає в формі, що лише істинне непідвладне часу. Надаючи величезне значення суспільній функції мистецтва, класицизм висуває нові етичні норми, що формують уяву його героїв: стійкість перед жорстокістю долі і перекрученостями буття, підпорядкування особистого спільному, пристрастей – обов’язку, розуму, верховним інтересам суспільства, законам світобудови.

Орієнтація на розумний початок, на істинні приклади визначила і нормативність вимог естетики класицизму, регламентацію художніх правил, сувору ієрархію жанрів живопису – від „високих” (історичний, міфологічний, релігійний) до „низьких”, або „малих” (пейзаж, портрет, натюрморт); кожен жанр мав суворі змістові межі і чіткі формальні ознаки. Закріпленню теоретичних доктрин класицизму сприяла діяльність заснованих у Парижі Королеских академій – живопису і скульптури (1648) і архітектури (1671).

Перелік використаної літератури

1. Античные мотивы в русской культуре, - Проблемы культуры и искусства, - СПб.: ТОРЛ, 1996.

Данилин Ю. Парижская Коммуна и французский театр, - М., 1993.

Державин К. Театр Французской революции 1789–1799, 4-изд. М., 1987.

Литературные манифесты западноевропейских классицистов, - М.: Терра., 1990.

Роль античных традиций в развитии классицизма XVIII века, - СПб.:Юнкат, 1998.

Ф. д’Обиньяк // Літературні маніфести західноєвропейських класицистів. – К., 1980.