знаннями про світ, що об'єктивно присутні в оцінці, смаках, судженні, і при цьому має важливу особливість - будити творчу фантазію, збагачувати уяву. Естетичне почуття є стійкою властивістю особистості і її важливою характеристикою. Людина не народжується з естетичними почуттями, вони формуються в процесі її сприйняття дійсності, у залежності від середовища спілкування, від особистих контактів. Розвинуті естетичні почуття дають людині можливість орієнтуватися в естетичних властивостях об'єктів як природних, так і соціальних. Ця здатність виражається в естетичному смаку, що являє собою здатність людини безпосередньо, без особливого аналізу почувати естетичні достоїнства об'єктів, відрізняти ці достоїнства, орієнтуватися на них у своїй практиці.
Ціннісний аспект естетичного є присутнім і в естетичній оцінці, тобто в здатності людини аргументовано обґрунтовувати естетичні достоїнства предметів, вибудовувати їх у систему і визначати їхній взаємозв'язок. Естетична оцінка суб'єктивна, оскільки будується на основі індивідуальних почуттів і переваг. Але вона спирається також і на об'єктивні знання про предмет, на його об'єктивний зміст. Естетичне відношення людини до світу може бути нерозвиненим, неусвідомленим, але у своїх розвинутих формах воно, як правило, усвідомлюється і виражається в більш-менш визначених поняттях і судженнях. Сукупність же естетичних понять, принципів, позицій, знань і суджень виступають як естетичніе погляди. А естетичні погляди, розгорнуті в самостійну цілісну логічну систему, виступають як естетичні теорії. Естетичні ідеї, погляди, теорії входять як складова частина у світогляд соціальних груп. Естетичні погляди відбиваються при цьому в теоретико-логічній формі естетичних потреб суспільства, узагальнюють практику естетичної діяльності і формують уявлення про сутність прекрасного, про естетичне відношення людини до дійсності і природи естетичного почуття, про основні типи і форми естетичного пізнання і перетворення світу. Вищим проявом естетичної свідомості є естетичний ідеал як форма прояву світогляду. Він характеризує уявлення людини про досконалість предметів і явищ дійсності, про прекрасне у способі життя людей, про гармонію людини. У естетичному ідеалі утримуються як узагальнення вже реально існуючі естетичні властивості природної і соціальної дійсності, так і передбачення тієї мети, до досягнення якої повинна привести естетична діяльність суспільства. У словах Чернишевського: "Прекрасне - це життя, яке воно повинне бути на нашу думку", по суті справи, дається визначення естетичного ідеалу. У естетичному ідеалі втілені суспільні інтереси людей, тому він тісно переплітається з політичними і моральними ідеалами різних історичних епох. Він є вищим продуктом естетичної свідомості і реалізується він у всіх типах естетичної діяльності. Особливо важливу роль у цьому грає мистецтво, оскільки воно створює художньо-образні моделі відтвореної дійсності і зробленого людиною. Разом з тим, естетичний ідеал виступає і як критерій прекрасного на різних етапах естетичної творчості людини. Отже, у своєму необхідному прояві естетична свідомість виступає у вигляді двох основних структурних компонентів - естетичного ідеалу, що виражає сутність світоглядної сфери свідомості, і естетичного смаку, що складає ядро розумової-емоційної сфери естетичної свідомості.
ВИСНОВОК
Таким чином, проаналізувавши сутність і зміст основних естетичніх категорій взагалі, і, доцільність як міру відображення предмету зокрема, можна зробити наступні висновки: найбільш загальні поняття естетики не тільки відбивають визначені властивості природної і соціальної дійсності естетичними категоріями предметів, але ще є орієнтирами для людської діяльності і тим самим мають важливе методологічне і світоглядне значення; естетичні категорії відбивають специфічні відносини людини до дійсності, освоєння нею естетичного багатства світу не абсолютно, а історично, вони розвиваються і змінюються в міру розширення практики, удосконалювання людської духовності; естетична свідомість ціннісності предметів розвивається від естетичної потреби до естетичного ідеалу, воно виступає у вигляді двох основних структурних компонентів - естетичного смаку і естетичного ідеалу.
Потреби соціуму стимулюють розвиток технічних і мистецьких засобів створення предметів. Вступаючи в протиріччя з наявними можливостями, вони формують і направляють її естетичний розвиток, змінюють характер самої доцільної практики створення предметів. Це складний, взаємний вплив суспільства, мистецтва і техніки носить неоднозначний характер і не завжди піддається точній оцінці.
Ціннісні установки суспільства, його ціннісні орієнтації, впливають на розвиток естетичного знання в цілому, визначають загальні напрямки розвитку мистецького і науково-технічного знання. Також і естетичне знання впливає на сформовану систему цінностей, модифікує деякі з них, змінює їхнє соціальне значення.
Доцільність ціннісних характеристик естетичного знання стосовно предметів у суспільства визначається наступними ціннісними характеристиками самого науково-технічного знання:
Методологічна цінність знання про предмет стосовно інших.
Евристична цінність предмету як такого.
Загальноаксіологічна, через співвіднесення істини й омани в процесі естетичного пізнання предмету.
Зміст фактично конкретних естетичних технологій міститься в культурі, як усеосяжному способі, універсальній технології соціальної діяльності. У підставі суспільно-технологічного освоєння реальності лежать мистецька праця, виробництво, соціальна практика.
Література
Борев Ю.Б. Эстетика.- М.: Политиздат, 1989;
Горохов В. Г. Методологический анализ научно-технических дисциплин. - М.: Высш. шк., 1984;
Здравомыслов А. Г. Потребности, интересы, ценности. М ., 1986;
Дробницкий О. Г. Философия и ценностные формы сознания. М., 1978;
Ленк Х. Размышление о современной технике. - М.: Аспект Пресс, 1996;
Пуликовский В. С. Ценностные аспекты науки и проблемы экологии. М., 1981;
Сараф М.Я. Лекции по курсу эстетики.- Голицыно, 1991.
Шеменев Г. И. Некоторые проблемы возникновения и развития технических наук. - В кн.: Философские вопросы технического знания. М., 1984;
Эстетика: Словарь. Под общ. ред. А.А. Беляева.- М.: Политиздат, 1989