Історія естетики приділяла значну увагу проблемі прекрасного і пов'язала його з системою суміжних понять, які допомагають розкрити його зміст (користь, доцільність, добро, благо, відповідність, гармонія). Прекрасне як естетична категорія визначає предмет чи явище з точки зору досконалості як такі, що мають вищу естетичну цінність. Прекрасне існує незалежно від людини і її свідомості, проте здатність виявити красу або створити її притаманна лише людині. Оцінка прекрасного залежить від її смаку, ідеалу, спираючись на які людина орієнтується у навколишньому світі. Ця оцінка може бути істинною або помилковою тією мірою. Якою вона відповідає об'єктивній цінності прекрасного.

Давньогрецька естетика не тільки сформувала "прекрасне" як одну з основних естетичних категорій, а й використовувала систему таких суміжних понять як користь, доцільність, міра, благо, доброчинність, чуттєвість, через застосування яких намагалася повніше охарактеризувати цю категорію.

Спроби визначити категорію «прекрасне», співвіднести його з більш вузькими поняттями, зокрема з поняттями «краса», «піднесене», робилися з перших кроків становлення естетичного знання. Так, ще Платон у діалогах «Тімей», «Філеб», спираючись на піфагорійську традицію, визначав прекрасне як певну математичну пропорцію.

Нагадаємо, що твори Платона написані у формі діалогу — розмо-ви, бесіди, можливо, полеміки чи суперечки двох або більше осіб. Найчастіше Платон веде діалог із Сократом або реконструює бесіду Сократа з його другом Федоном, філософом Гіппієм та іншими. За-лучення до бесіди кількох учасників давало змогу Платону відтвори-ти різні точки зору на якусь проблему, поставити питання, на які ще треба було знайти відповідь. Греки вважали, що у суперечці наро-джується істина, і саме через відтворення суперечки Сократа з співбесід-никами Платон «підводив» читача до сприйняття саме його платонівської точки зору. Коли створювалися діалоги, Сократ вже покін-чив життя самогубством, проте Платон дбав, щоб думки його вчителя Сократа, ім'я якого стало символом мудрості, були точно передані.

Практично всі дослідники античності зазначають, що Сократ зробив вагомий внесок не лише у філософію та естетику. Його образ органіч-но ввійшов в античне мистецтво. Арістофан відтворив суперечливу постать Сократа у своїй комедії «Хмари»; його образ постійно викликав інтерес у грецьких і римських скульпторів, які, зображуючи Сократа, підкреслювали контраст внутрішнього і зовнішнього світу філософа.

Сократ схилявся до думки, що прекрасне тотожне корисному і при визначенні прекрасного слід враховувати чинник доцільності. Філософ намагався переконати своїх опонентів у відносності людських уявлень про прекрасне. Один і той самий предмет може бути прекрас-ним і потворним. Усе залежить від того, наскільки він відповідає своєму призначенню. Якщо піфагорійці при визначенні прекрасного наголошували на значенні фізичних пропорцій, то Сократ вати поза чіткими пропорціями, а критерій прекрасного пов'язани з пізнанням людини.

Платон, аналізуючи погляди Сократа, його полеміку з Гіппієм, наводить висловлювання Геракліта про те, що найкрасивіша мавпа потворна, якщо її порівнювати з людиною, а наймудріша людина при порівнянні з богом здається мавпою. Отже, прекрасне — це не окре-мий предмет, а дещо спільне для ряду речей або явищ. Полемізуючи з Гіппієм, Сократ не погоджувався з думкою про те, що прекрасне — це доповнення до певного предмета. На думку Гіппія, доповненням, що робить предмет прекрасним, є золото. Сократ не міг з цим погодитися; він говорив, що видатний скульптор Фідій, створюючи образ богині Афіни, зробив їй очі зі слонової кістки. Чи Фідій не знав, що золото є завершенням побудови прекрасного? Чи, може, не золото несе значення завершуючої ознаки прекрасного?

Найбільше досягнення діалогів Платона перед-усім і полягає у відтворенні тих точок зору, які вже існували: прекрасне — це конкретний фізичний предмет, конкретне явище; прекрасне — це чуттєве задоволення; прекрасне — це математично точні пропорції.

Сам Платон чітко не визначає прекрасне, проте воно для ньо-го — це передусім дещо надзвичайно об'ємне за своїм змістом, це «сутність», це «ідея». У діалогах «Тімей», «Філеб» і «Пір» Платон намагається визначити якомога більше ознак прекрасного, водночас розробляє своєрідну «сходинку краси»: спираючись на людські почут-тя, краса «рухається» від краси окремих тіл до ідеї красивого тіла взагалі, від тілесної краси до краси духовної. Існують і більш високі ступені краси — краса законів і, нарешті, краса чистого знання. Отже, Платон намагався розкрити розвиток такого складного поняття, як «прекрасне», від нижчої тілесної краси до краси вищої — абсолютної.

Важливе місце в становленні уявлень про прекрасне посідає концепція Арістотеля. Він намагався визначити прекрасне як універ-сальну категорію, що охоплює усі сфери життя людини. Арістотель, дійсно, підійшов до розуміння прекрасного як бут-тя, як існування і через таке широке визначення розглянув специфіку вияву прекрасного в природі, в мистецтві, красу математичних ви-мірів і красу людського тіла, красу думок, почуттів, вчинків тощ0 Найсуттєвішими ознаками прекрасного Арістотель вважав «порядок» і «розмір». Проте він не обмежувався кількісними ознаками, що, як ми вже зазначали, були властиві позиції Піфагора і Платона, а вво-див і якісний чинник — відповідність прекрасного сприйманню лю-дини.

Ще один важливий аспект роздумів грецького філософа пов'я-заний з ототожненням прекрасного і блага, а благо володіє, за Арістотелем, самоцінністю. Так через ототожнення «самоцінного» блага з прекрасним знову наголошується на самоцінності прекрасного. Звер-немося до визначень самого Арістотеля, який твердив, що самому по собі благу не властиво бути благом, а цьому останньому — буття благим. Отже, Арістотель переконаний, що благо міститься