Совість як категорія професійної етики

План

Вступ

Найвища суспільна й особистісна цінність моралі полягає в її загальнолюдяності, бо ідеал моралі підноситься над вузько класовими, вузькопрофесійними інтересами. Людська совість за всіх етнокультурних, групових та інших специфікацій не може бути совістю елліна чи іудея, хлібороба чи ремісника, вчителя чи лікаря. Вона єдина, і моральний рівень людини не може визначатися її професією, так само, як національним походженням чи класовою належністю.

Звісно, і перше, й друге, й третє не можуть не породжувати певних особливостей, певних акцентів, у моральній свідомості та моральній практиці людей. Разом із тим ці перемінні неспроможні докорінно змінити моральне обличчя особистості, в апеляції до якої і криється специфіка морального. Пояснюється це тим, що мораль впливає більш чи менш зримо на людей тоді, коли вона доходить до глибинних духовних структур кожної окремо взятої особистості. Мораль є суттєвий чинник життєдіяльності народів і класів, але, навіть апелюючи до цих людських спільнот, вона звертається передусім до кожної окремої особистості. Тільки за умови саме такого звернення моральна проповідь, заклик, вимога вправі розраховувати на відгук. Однією з основних категорій професійної етики, професійної моралі виступає совість.

1. Шляхи формування совісті

Совість – дзеркало, що відбиває, якою мірою в людській свідомості утвердилися доброта, чесність, відповідальність, якою мірою вони за торкнули почуття, переконання, мотиви вчинків, волю, характер, навіть підсвідомість. Але вимога морального обов’язку не має меж. Складність ситуації і розвиток самої особистості не дозволяють вчорашнім вимогам до себе і до інших повною мірою відповідати сьогоднішнім. Це безперервний процес об’єктивізації совісті як найбільш суб’єктивного явища. Саме совість показує, що досягнутий якісний стрибок в моральному розвитку особистості – моральна автономія, моральне право орієнтуватися, оцінювати, судити себе, досягнута глибока моральна рефлексія. Вчиняти проти совісті значить звернутися проти себе, увійти в конфлікт з самим дорогим, зрадити себе.

Совість іноді розглядають як голос суспільства в людині, що стоїть на сторожі потреб, інтересів, цінностей інших. Євгеній Богат так визначив совість: “…це народ в тобі, це людство в тобі, це твоє безсмертя” Богат Е. Урок. – М., 1992. – С. 292. .

Совість є морально-психологічним захисним “механізмом”, котрий одночасно допомагає особистості подолати відчуження від оточуючого середовища. Збереження духовного здоров’я і цілісності особистості багато в чому залежить від характеру міжособистісних стосунків, в котрі вона вступає. Чим інтимніше і витонченіше внутрішній світ людини, тим небезпечніше нетактовне вторгнення в нього, тим більше вона потребує не лише морально-психологічної, але й економічної, політичної, правової підтримки, свободи виявлення совісті. Не знаходячи розуміння в соціальному середовищі, совість чутливої людини може обернутися для неї стражданням, нанести психічну травму. Заклики не вчиняти насильство над совістю, дорожити свободою совісті – це вічні вимоги демократії.

Для розвитку совісті особистості недостатньо багатства її внутрішнього світу і здатності піднятися до усвідомлення загальнолюдських цінностей та інтересів, недостатньо гарантій свободи її волевиявлення в суспільстві (хоча без цього не можна обійтися). Необхідна також актуалізація вищих моральних потреб і цінностей, можливість протиставити їх більш низьким, висування високих вимог до себе, розвиток здатності до самоусвідомлення. Якщо совість є внутрішнім суддею людини, важливо, щоб цей суддя був справедливим, стриманим, сприяв збереженню внутрішнього спокою в критичних ситуаціях. Дізнаватися, оцінювати, карати себе не легше, а складніше, ніж інших.

Совість – це моральний катарсис людини, очисник душі, своєрідний моральний стрес, що створюється конфліктом між свідомістю і підсвідомістю, високими і низькими прагненнями, наміром і результатами діяльності. Совість – найбільш витончений і багатий нюансами витвір людського духу, здатний реагувати навіть на найбільш незначущу пригоду, встояти перед спокусою. Це сприяє каяттю. Згідно З. Фрейду, совість уособлюється в понятті Super-Ego, “ідеальне Я”. Це “ідеальне Я” створює в людині духовне напруження, тому що йому важко узгоджуватися з “реальним Я” і підсвідомими устремліннями, котрі совість має контролювати і приборкувати. Але подавлені інстинкти так чи інакше проявляються в поведінці. Совість саме тому і виникає, що для людини властива амбівалентність почуттів – неузгодженість, протирічність декількох одночасно відчутих емоцій, наприклад, любов і ненависть, жалість і агресія.

2. Професійно-етичні моральні норми

Оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, що висувають особливо високі й навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі професійно цією діяльністю займаються. Це такі види діяльності, які здатні породжувати особливо гострі моральні колізії, що в інших видах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі моральні колізії з’являються там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров’я, свободи та гідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішального значення, де доля одного може величезною мірою залежати від моральної спроможності іншого.

У цих професіях на основі загальних принципів моралі виробляються своєрідні кодекси честі, професійної поведінки, котрі поряд з загальноморальними правилами вбирають і весь, часто драматичний, досвід даного виду людської діяльності. Більш того, в деяких професіях навіть сама фахова спроможність спеціаліста багато в чому залежить від його моральних якостей. Сказане передусім стосується праці вчителя, лікаря, юриста.

Таким чином, ідеться про педагогічну, медичну й судову етику. Саме в цих сферах здійснюється найбезпосередніший вихід на людську особистість і її долю, саме тут особливо велика залежність однієї людини від іншої, саме тут здійснюється