У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які “обслуговують” ту чи іншу галузь людської діяльності. В кожній з цих галузей головним об’єктом діяльності є людина, котра вправі сподіватися й сподівається на ставлення до себе не як до об’єкта зовнішнього впливу, а саме як до людини, тобто розраховує на повагу, розуміння, співчуття і милосердя.

Названі вище моральні норми є професійно-етичними, тому що їх виникнення й засвоєння не визначаються безпосередньо якимись інституційними умовами (освітою, службовим становищем), а оволодіння ними забезпечується головним чином культурою особистості, її вихованістю, її моральним потенціалом, її совістю.

3. Мораль професійна і корпоративна

Крім традиційних професій, що вимагають через свою специфіку особливого морального регулювання на рівні фахових моральних кодексів, у сучасному світі з’являється у зв’язку з новітніми досягненнями науково-технічного прогресу цілий ряд нових професій, у яких визріває внутрішня потреба в певний, пройнятих моральним змістом, правилах. Складаються такі види виробничої та наукової діяльності, де швидка перевірка сумлінності виконуваної людиною надзвичайно важливої і відповідальної роботи практично неможлива. В цих сферах соціально-економічної активності людей їхні моральні якості стають іноді вирішальними чинниками нормального функціонування підприємств і наукових установ. Важко не погодитися з твердженням, що “в складних системах людина – машина на авансцену трудової діяльності виходять фактори самоконтролю, саморегуляції поведінки, котрі перебувають у сфері свідомості та самосвідомості, совісті людини. Кібернетика, як говорять спеціалісти, простягає руки до справ нашої совісті, а автоматичні системи управління потребують чесних людей” Нестеров В. Г., Нестерова Д. В. Этика жизни: трудиться по способностям. – М., 1994. – С. 86. .

Професійну мораль не слід ототожнювати з мораллю корпоративною, котра, відображуючи обособлені групові інтереси, створює особливі норми поведінки та оцінок вузького людського прошарку, які часто протистоять нормам моралі суспільної і мають по суті справи антисоціальний характер. Іноді, з точки зору суспільства, ці норми корпоративної моралі виступають як явна аморальність, своєрідна анти мораль, перевернуті норми моральності. Подібні норми існують у світі професійних кримінальних злочинців, так званих “злодіїв в законі”, де найбільшою чеснотою оголошується презирство до праці, жорстокість щодо слабших, демонстративна неповага до закону й нехтування ним, рабська покора, заснована на страху перед дужчим, “паханом” і т.д.

Аналогічна по суті “мораль” панує часом і в цілком легальних сферах діяльності, наприклад, у наукових колективах, де головним виявляється не служіння істині, а захист будь-якою ціною корисливих інтересів представників “своєї” наукової школи, пригнічення талановитих “чужаків”, прагнення створити замкнену касту, куди немає доступу цим “чужакам”, намагання дискредитувати надзвичайно корисні, але “чужі” відкриття і т.д. В нашому суспільстві наявність подібної моралі у окремих соціальних і професійних груп обтяжується розбалансованістю ринку й фінансової системи, застійними явищами у виробництві, що посилює спокуси для морально нестійких людей скористатися своїм професійним і службовим становищем для розв’язання власних проблем за рахунок ближніх. Цьому можуть стати на перешкоді як моральний осуд такої позиції, так і заходи правового характеру, що карають антисуспільну поведінку людей, котрі керуються в своїй діяльності нормами корпоративної моралі, яка протистоїть моралі суспільній.

4. Основні особливості професійної етики

Виклад основних особливостей систем професійної етики доцільно розпочати з огляду найбільш традиційної медичної етики, біля витоків якої стоїть видатний медик античної Греції Гіппократ. Не випадково і в сучасному світі дістала назву “клятва Гіппократа” урочиста обіцянка лікаря дотримувати морального кодексу своєї професії, завжди й усюди керуватися передусім інтересами хворого, приходити йому на допомогу незалежно від його національної чи релігійної належності, суспільного становища, політичних поглядів. Медична етика вимагає від лікаря готовності докласти всіх сил для того, щоб вилікувати хворого або полегшити його страждання, не рахуючись з труднощами, а якщо це необхідно, то й з власними інтересами.

Жорстокість останньої максими пояснюється надзвичайною суспільною значущістю роботи лікаря, від якої залежать доля людини, її життя та здоров’я. Лікар зобов’язаний до останньої секунди боротися за життя хворого, роблячи все можливе й неможливе навіть якщо ситуація безнадійна. Одне із складних, болісних питань лікарської етики (розроблюваної головним чином самими медиками й іменованої медичної деонтологією) це ступінь відвертості лікаря й пацієнта: чи слід говорити хворому правду про його стан, невиліковність хвороби, неминучість трагічного результату і т.д.

Оскільки медична етика в різних країнах формується під сильним впливом місцевих національно-культурних традицій, відповіді на ці питання також дуже різні. Наприклад, у нашому суспільстві прийнято вважати, що лікар не повинен говорити хворому про його страшну недугу, неминучість смерті. Навпаки, лікар зобов’язаний усіляко підтримувати віру у видужання, щоб не додавати до фізичних страждань людини ще й страждань душевних.

У деяких західних країнах лікар зобов’язаний повідомити пацієнтові усю правду про стан його здоров’я, в тому числі й про можливість загибелі та ч ас, що ще залишається у хворого для того, аби він міг завершити всі свої земні справи: розпорядитися спадщиною, сплатити борги, подбати про сім’ю, приготуватися до неминучого,