Контрольна робота: Етичні концепції французького просвітництва

Зміст

1. Розвиток гуманістичних ідей відродження в етичних вченнях просвітництва

Термін «гуманізм» походить від латинського «humanitas» (людяність), що використовувася ще в I в. до н.е. відомим римським оратором Цицероном (106—43 до н.е.). Для нього humanitas — це виховання й утворення людини, що сприяє її узвишшю. В удосконалюванні духовної природи людини основна роль приділялася комплексу дисциплін, що складає з граматики, риторики, поезії, історії, етики. Саме ці дисципліни стали теоретичною базою ренесансної культури й одержали назву «studia humanitatis» (гуманітарні дисципліни). Родоначальником гуманізму вважається поет і філософ Франческа Петрарка (1304—1374). У його творчості — початок багатьох шляхів, які йшли розвитком ренесансної культури в Італії.

Людина епохи Відродження поступово відмовляється від універсальних середньовічних понять, звертаючи до конкретного, індивідуальному. Гуманісти виробляють новий підхід до розуміння людини, у якому величезну роль грає поняття діяльності. Цінність людської особистості для них визначається не походженням чи соціальною приналежністю, а особистими заслугами і плодотворністю її діяльності.

Французькі філософи середини ХVІІІ в. виробили класичну форму просвітительської ідеології, що слугувала зразком і прикладом для родинних їм за духом мислителів у багатьох країнах – Північній Америці, Росії, Польщі, Німеччині,– де також склалися, хоча і по-різному, умови для антифеодальних (гуманістичних) виступів. Але незабаром саме у Франції Освіта і просвітительський матеріалізм одержали найбільший розвиток і придбали класичну форму.

Які основні риси просвітительської ідеології? Насамперед це переконаність в особою, що вирішує ролі стану освіти і знань у соціальному розвитку. Причина всіх нещасть і нещасть людей,– заявляє Гельвеций,– складається в неуцтві. Перебороти своє сумне положення, вийти з нього люди зможуть тільки через освіту, а ріст її нескоримий. У розумах йде «схована і безупинна революція і... з часом саме неуцтво себе дискредитує». Будучи основним важелем усунення феодальних відносин, деспотизму, фанатизму і сваволі, освіта, відповідно до даної концепції, впливає або за допомогою «освіченого монарха», «розумного чоловіка-правителя», або шляхом поступового поширення знань і щирих понять у народі, що так чи інакше визначальним образом позначиться на подальших соціальних процесах. Ж.-Ж. Руссо покладав головні надії на розвиток моральної свідомості, але і він не був вільний від ідеї «мудрого законодавця».

Просвітительська філософія у своїх додатках була філософією сугубо «політичною»: критика існуючих порядків складала її головний нерв. Але з цим у ній було зв'язано і протиставлення існуючому того «природного ідеалу», реалізація якого затвердила б у житті «царство розуму».

Вольтера і його соратників назвали просвітителями, а XVIII століття – століттям Освіти. Нести в маси світло знань і розуму – так мислили собі вони самі свою місію. Але їхнє просвітительство було особливе. Вони несли знання політично пофарбовані. Поезія, музика, живопис, науки, філософія для них існували лише остільки, оскільки могли сприяти політичній активності людей: усе повинне було бити в одну мету – наносити удари нерозумному порядку речей, переконувати людей, що необхідно перешикувати життя на основі добра, волі і справедливості.

Просвітителі почали з вимоги волі думки, слова, печатки. Душила вільну думку - церква, що насаджувала неуцтво, марновірства і забобони. Тому так несамовито і ненавидів її Вольтер. Його фраза: "Роздавите гадину!" – стала крилатої. "Насмільтеся милити самостійно, " – звертався він до своїх співвітчизників, повстаючи проти церковної догми.

Волю просвітителі розуміли як добровільне підпорядкування закону. Рівність теж мала для них цивільний зміст, - вона розумілася як рівність усіх людей – від пастуха до короля – перед законом. У дворянсько-монархічній Франції це означало насамперед вимогу ліквідації всіх станових привілеїв і необмеженої королівської влади. Нагадаємо, що юридичний статут Франції ще спочивав на повній сваволі монарха. Це було виражено в гордовитому виреченні короля Людовика XIV: "Держава – це я!" Братерство ж розумілося як єднання вільних і рівних людей.

Питання про соціальну і майнову нерівність вніс у ряди просвітителів відоме сум'яття і розкол: самі стримані позиції зайняв Вольтер, дуже радикальні – Жан-Жак Руссо.

Вольтер не допуску думки, що коли-небудь соціальна рівність стане фактом. "Це і найбільш природна, але і найбільш химерна ідея". "На нашій нещасливій планеті люди, що живуть у суспільстві, не можуть не розділятися на два класи – на багатих, котрі розпоряджаються, і бідних, котрі служать" ("Філософський словник").

Весь вузол протиріч у просвітительському русі і самій французькій буржуазній революції кінця XVIII століття зосереджувався саме тут, у цій корінній розбіжності.

Світогляд Освіти підпав під сильний вплив ідей гуманізму. Це вплив виразно спостерігається:

(а) у деяких пунктах теорії про спільність усіх релігійних і філософських шкіл (висунутої італійським мислителем Пико делла Мірандола і Ніколаєм Кузанським і розвинутий пізніше Эразмом Роттердамським і Томасом Мором),

(б) у лютеранстві Пилипа Меланхтона, схильного, з одного боку, до моралізму (навчання про порятунок), а з іншого боку, до раціоналізму (специфічне розуміння таїнства причащання, покладене потім в основу спіритуалізму Ульріха Цвингли),

(в) в антикальвіністському і раціоналізованому навчанні армініан.

Прагнення звільнити мислення від авторитарного впливу християнських традицій можна помітити вже в трактаті Макіавелли «Государ», написаному в 1513р. Пряма ж указівка на наявність у всіх релігіях загальних рис і на існування деякої універсальної природної релігії можна знайти, наприклад, у французького гуманіста Жана Бодена (1530 - 1598). Спочатку