Контрольна робота на тему: Загальна характеристика німецької естетичної думки кінця XVIII-початку XIX ст.

Зміст

Вступ

Німецька класична естетика ХУШ-ХІХ ст. — найважливіший етап у розвитку світової естетичної думки. Найбільш видатними її представниками були Кант, Фіхте, Шіллер, Гегель, Фейєрбах. Їхньою головною заслугою є розуміння естетичної науки як органічної і необхідної частини філософії і включення її у свої філософські системи.

Діалектичний метод дослідження німецькі філософи успішно застосовували не тільки до вивчення естетичних проблем, але і до аналізу усього світового художнього процесу.

Класики німецької філософії бачили зв'язок естетичних проблем і мистецтва з найважливішими задачами даного історичного періоду, постійно підкреслюючи їхню тісну взаємодію з життям суспільства і людини.

Естетичні концепції містили в собі гуманістичні тенденції, тому що спиралися на діалектичний метод дослідження і розглядали художню культуру історично. Німецька класична естетика вплинула на розвиток естетичних теорій Англії, Франції, Італії, Росії.

1. І. Кант

Основоположником німецької класичної естетики був видатний філософ І. Кант (1724-1804). Головним твором Канта по естетиці стала „Критика здатності судження” (1790). Слідом за «Критикою чистого розуму» (1781) і «Критикою практичного розуму» (1778), вона являє собою третю частину його теорії пізнання, що викладає три основних види «загальних здібностей душі».

Кант пояснює природу естетичного судження, що, на його думку, відмінно від логічного судження. Естетичне судження є «судженням смаку», у той час як логічне має своєю метою пошук істини. Особливим видом естетичного судження смаку є прекрасне.

Кант визначає чотири моменти суб'єктивного сприйняття прекрасного:

1. прекрасне вільно від практичного інтересу;

2. прекрасне носить загальний характер і має значення для кожного;

3. краса є форма доцільності предмета, оскільки вона сприймається в ньому без уявлення про мету;

4. прекрасне є те, що подобається без поняття, як предмет необхідного милування.

В другій частині «Критики здатності судження» — у «Аналітиці піднесеного» — Кант розвиває своє навчання про піднесення. Філософ підкреслює, що піднесене має ті ж чотири характеристики, що і прекрасне. Піднесене також вільно від інтересу, воно має значення для усіх, воно доцільно і необхідно. Тим часом Кант показує і розходження. Він виділяє два типи піднесеного: «математично піднесене» і «динамічно піднесене». Прикладом першого є величини, що мають довжину в часі і просторі: небо, океан; друге — виражає величини сили і могутності: повені, землетруси, урагани. В обох випадках піднесене придушує нашу уяву. У «Критиці здатності судження» Кант приділяє увагу і двом іншим основним категоріям естетики — трагічній і комічний.

У своєму аналізі мистецтва філософ зосереджується на двох питаннях: природа і виховання генія і класифікація мистецтв.

Кант формулює чотири якості художнього генія:

- геній абсолютно оригінальний;

- творчість генія повинна бути зразковою;

- геній — це здатність створювати правила;

- геній зустрічається лише в мистецтві.

У ході свого подальшого міркування філософ дійде висновку про те, що геній має потребу у вихованні й освіті, тому що без цього будь-яка обдарованість вироджується.

Інша проблема, до якої Кант звертається у своєму навчанні про мистецтво, — це систематизація і класифікація його видів. Усі мистецтва філософ розділив на: словесні (красномовство і поезія), образотворчі (пластику, живопис) і мистецтва «витонченої гри відчуттів» (музика і мистецтво фарб). Провідним видом мистецтва Кант вважає поезію, що «... естетично піднімається до ідеї» (Кант И. Критика здатності судження. Соч. У 6-и тт. Т. 5.— С. 345). По здатності викликати «щиросердечне хвилювання» після поезії йде музика. Серед образотворчих мистецтв перевага віддавалася живопису.

2. Ф. Шіллер

До числа яскравих представників німецької класичної естетики належить поет і філософ Ф. Шіллер (1759-1805). У своєму творчому становленні він пройшов ряд етапів. Спочатку його діяльність була тісно зв'язана з літературно-художнім рухом просвітительського характеру «Бура і натиск».

«Штюрмери» (так вони себе називали від німецької назви руху) висунули ряд найважливіших естетичних положень, що стали принциповими в їхній теоретичній спадщині: - історичний підхід до літератури і мистецтва. Мистецтво повинне розглядатися з погляду відповідності його добутків «духу свого часу»;

- залежність мистецтва від природного і соціального середовища;

- кожен народ повинний мати свою художню культуру, пронизану національним духом;

- «нове прочитання» світової культурної спадщини.

Під впливом естетичних ідей «Бури і натиску» Шіллер у перших теоретичних творах «Про сучасний німецький театр» (1782), «Театр, розглянутий як моральна установа» (1784) — висуває на перший план театр, як найбільш могутній засіб пропаганди нових ідей і виховання моральності.

Найбільше повно естетичні погляди Шіллера представлені в роботі «Лист про естетичне виховання» (1793-1795). Тут філософ формулює концепцію естетичного виховання особистості, акцентуючи увагу на мирний, нереволюційний шлях буржуазно-демократичного перетворення суспільства. Аналізуючи сучасну епоху, Шіллер визнає неминучість антагоністичних класових протиріч, пояснюючи це «огидними вдачами культурних класів», і також «беззаконними інстинктами низів». Подолання протиріч дійсності Шіллер бачив тільки в мистецтві, у естетичному вихованні. Весь зміст «Листів» і складається в спробі довести здійснення цієї утопії. Людина, пише Шіллер, двома шляхами може віддалитися від свого призначення: стати жертвою «брутальності» чи «зніженості і перекрученості». «Краса повинна вивести людей на щирий шлях з цього подвійного хаосу» (Шіллер Ф. Лист про естетичне виховання. Собр. соч. У 7-и тт. Т. 6.— М., 1955.— С. 314). У подальших міркуваннях Шіллера особливе значення одержують два поняття: «гра» і «естетична видимість». Гра, на думку філософа, має велике