узгоджених дій у групі. Японська мораль з дитинства вчить: «Знайди групу, до якої б ти належав, будь їй вірний та довірся їй. Без почуття залежності не може бути почуття впевненості». Японці звикли оцінювати один одного за належністю до певної групи. Коли два японці зустрічаються вперше, вони перш за все намагаються з’ясувати, до якого з прошарків суспільства кожен із них відноситься і яке становище там займає. Без цих відомостей їм важко знайти спільні теми для спілкування. Етичні норми в Японії спираються на п'ять «китів»: людяність, обо-в'язок, мудрість, вірність та добра вдача. До того ж, японців відрізняє відсутність почуття гумору, хоча «загадкова усмішка» японців увійшла в прислів'я. Її призначення може бути досить різним – від виразу незгоди до приховування почуттів у скорботні хвилини. Справа в тому, що усмішка в японців – обов'язковий елемент їх стосунків з іншими людьми без будь-якого, зв'язку з настроєм.
Серед інших особливостей – те, що в Японії практично не використовують рукостискання при зустрічі: їм не, властива манера торкатися одне до одного. Важливим елементом ґречності є поклони: причому, п'ятнадцять, наприклад, поклонів достатньо лише для тривіального вітання. Щоб справити гар-не враження, треба вклонитися сорок п'ять разів, особливу пошану висловлюють, вклонившись сімдесят разів, а найпо-важнішу особу вітають, уклонившись 90 (!) разів. При пред-ставленні вручайте та намагайтеся брати візитну картку обома руками: на знак поваги уважно її прочитайте. Японці почина-ють знайомство з обміну візитними картками, щоб одразу було зрозуміло, хто є хто. Тому на візитці треба чітко формулювати своє звання та посаду за місцем роботи. Не можна носити візитку в задній кишені брюк, в кишені м'ятого піджака: треба носити візитки у спеціальному альбомчику у внутрішній кишені верх-нього одягу. Жінки можуть носити в сумочці.
В японській етиці та культурі мовчання ціниться більше, ніж слова – вважається, що думки краще передаються співроз-мовнику без їх точної артикуляції. Для японця характерно за-лишити речення без закінчення. Викласти ідею до того, як бу-деш точно знати, як її сприймуть оточуючі, вважається агресив-ністю. В цьому ключі діє й закон, за яким японці старанно уникають нав'язувати свою думку. Тому мова японця насичена такими сполученнями, як «мені здається», «можливо, я поми-ляюсь, але...» Терплячість вважається в Японії однією з голов-них чеснот. Японець набирає смиренної пози, коли європеєць – оборонної. Навіть вставати в цій країні не прийнято, коли вхо-дить старший за віком: у свідомості японця сидіння – це покора, тому він і не піднімається. Якщо входить старший за віком або поважний гість, японець, не встаючи, вклоняється в його сторо-ну і ввічливо схиляє голову.
Велике значення в японській культурі надається пунктуаль-ності, точності. Домовившись про зустріч, японець обов'язково в строк, до хвилини, заявиться на місці. Їм також нерідко при-таманна сором'язливість, формування емоційного самоконтро-лю, заборона на самовираження, увага до всякого роду правил та ритуалів не тільки гальмують активність та самостійність, але й заважають навіть необхідним виявам тривоги та гніву. Постійне стримування емоцій посилюється й іншими культурни-ми цінностями, що підкреслюється почуттям відповідальності перед іншими, покірністю перед авторитетами, особистою відпо-відальністю за невміння жити в гармонії з суспільної думкою. Тому суспільна думка відіграє в житті японця неабияку роль. Наприклад, жоден чоловік в японських фірмах не підпорядковується жінці Якщо ж начальник – жінка, то в її підпорядкуванні знаходяться, тільки жінки. Це впливає і на міжнародні ділові відносини: якось одній з директорів американської компанії, що випускала спортивний одяг, випало вести переговори з японською торговельною компанією. І вона була дуже неприєм-но вражена, коли всі питання були адресовані до її колеги – чоловіка, який займав на фірмі підлегле становище. У кожному випадку він, ніяковіючи, казав, що всі питання слід задавати їй, і хоча угода була підписана, ця жінка-директор дає всім коле-гам-жінкам пораду: заздалегідь повідомляти про свою посаду та уповноваження і пересвідчуватись, що партнери з Японії отри-мали листа ще до того, як прибули у гості. Жінка за японськи-ми традиціями повинна відповідати за справи вдома. Як погано не поводився б чоловік з дружиною, вона не ображається. В традиційній японській родині подружжя дуже рідко виходить з дому разом. Звичайно чоловік йде куди-небудь сам. В буденні дні японці не дуже пориваються додому, віддаючи перевагу відпо-чинку в кафе та клубах. Повестися інакше – означає втратити чоловічу гідність, загубити роль голови родини.
В ділових відносинах головне – інтереси фірми. Про це багато написано, але потрібно дещо нагадати: японці завжди в ділових переговорах намагаються уникнути «гострих кутів» і ведуть себе згідно з тим «моральний духом», який виховує кожна японська компанія у своїх працівників.
Якщо вас запросили до традиційного японського ресторану, необхідно звернути увагу на взуття та шкарпетки – дове-деться роззуватися. Коли вас пригощають спиртним, треба підняти свій келих, а потім миттю перехопити у японця пляш-ку та наповнити його келих. Не відмовляйтеся хоча б доторк-нутися до келиха губами. Відмова може бути мотивована тільки медичним протипоказанням. Якщо ви не готові скуштувати запропоноване вам блюдо, не відмовляйтесь демонстративно. З'їжте маленький шматочок, що залишилось – просто зміщайте на тарілці. Коли ви спілкуєтесь з японськими бізнесменами, важко обійтись без пауз та мовчання. Не слід робити спроби «забити» ці паузи самому: для японців ця ситуація звична і після такого мовчання бесіда стає більш плідною. Подарунки – звичайна річ у Японії, особливо до