Адміністративна етика

Реформування державної служби в Україні вимагає підвищеної уваги до проблем моралі в діяльності керівників і службовців адміністративного апарату всіх рівнів управління. Саме від цього залежить довіра населення до влади взагалі і участь громадян у вирішенні суспільно-політичних питань.

Сьогодні, як ніколи, на всіх рівнях державного управління: національному, регіональному і місцевому, етичні проблеми стоять дуже гостро. Поряд із традиційними: корупцією, конфліктами інтересів, неетичною поведінкою, дискримінацією прав тощо виникають нові, що зв'язані з приватизацією, реструктуризацією, децентралізацією управління, використанням сучасних інформаційних технологій, інновацій і т.п.

Існує багато визначень поняття адміністративна етика, так як і підходів до її вивчення. Адміністративна етика — це процес, в ході якого державний службовець визначає етичні стандарти до виникаючих в установі проблем, самостійно аналізує ці стандарти і несе особисту професійну відповідальність за прийняті рішення. Тут визначається два стандарти — зміст етичішх стандартів та процес, що дозволяє їх визначити.

Адміністративна етика вивчає всі моральні аспекти діяльності державних службовців і керівників та вміщує чотири компоненти [56]: О цінності — переконання, думки, взаємовідносини

індивідів, ставлення груп і суспільства до таких питань

як свобода, справедливість, відповідальність. О стандарти і норми — принципи, що визначають дії людей

відповідно до законів, кодексів і правил.

О зовнішнє середовище — умови, в яких здійснюється діяльність державних службовців (політичні, соціальні, культурні); О організаційну поведінку — різні форми діяльності службовців, що орієнтовані на цінності конкретного

суспільства або установи, організації в рамках визначених стандартів і норм.

Характерним для сучасного суспільства розвинутих капіталістичних країн є посилений акцент на створення методології наукових досліджень в галузі адміністративної етики. Серед методів — опитувальники, інтерв'ю, збір відомостей, вивчення конкретних випадків, історичні аналогії тощо.

По суті адміністративна етика шукає відповідь на такі питання: що є добро і зло, що є правильним і хибним у поведінці державних службовців, які мотиви і умови сприяють їх етичній поведінці; що треба робити для формування високих моральних принципів. Саме ці питання визначають моральний клімат в органах державного управління будь-якого рівня.

Для того щоб поведінка державних службовців відповідала визначеним стандартам і нормам, необхідний внутрішній і зовнішній контроль, а також такі механізми, що дозволяють застосувати це на практиці. Внутрішній контроль пов'язується з моральними принципами і свідомістю службовців, особливо при прийнятті ними управлінських рішень. Механізмом його впровадження повинні виступати безпосередньо самі державні органи, що відповідають за здійснення конкретних функцій і навчання службовців адміністративній етиці.

У США, приміром, існує досить розвинуте законодавство в галузі адміністративної етики. Відповідні акти з цього питання приймаються Конгресом, законодавчими органами штатів і місцевою владою. Основними напрямками діяльності тут є: введення обмежень зі встановленням відповідних санкцій за їх порушення, отримання інформації про фінансовий стан службовців, гарантування конфіденційності доходів, регулювання функціонування окремих груп службовців. Так, введені обмеження на перехід службовців до приватного сектора економіки, на представлення інтересів в організаціях, де працювали раніше, або за діяльність яких несли відповідальність, заборонено приймати подарунки вартістю більш визначеної суми, приймати на роботу близьких, родичів тощо. Важливим засобом, що дозволить виробити принцип керівництва етичною поведінкою державного службовця повинен стати Кодекс етики, який визначає, що повинен та може робити адміністративний працівник, а що йому робити забороняється. Прийняті в деяких західних країнах кодекси служать також орієнтирами при прийнятті управлінських рішень в конфліктних ситуаціях; їх головна мета — розуміння державними службовцями етичних стандартів, встановлення і довірчих відносин з населенням, дотримання правил і норм організаційної поведінки в адміністративних установах.

Модель етичної поведінки державного службовця

Питання етичного вибору:

що про це говориться в законі?

які філософські основи рішення питання?

що підказує професійний досвід і знання?

чи є сама організація частиною проблем?

що треба знати про себе для прийняття адекватного рішення?

Взаємостосунки представників держави і підприємництва

Щоб точніше зрозуміти взаємостосунки представників держави і підприємництва, повернемось до значення суті останнього. Підприємництво — ініціативна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів різних форм власності в рамках діючого законодавства на свій ризик і під власну фінансову та майнову відповідальність для отримання прибутку.

Щоб стати підприємцем необхідно бути здатним зважитися виконувати якусь нову справу, пристосуватися до здійснення чогось значного і, головне, реалізувати свої мрії. Не кожен з нас в змозі самовизначитись у конкретній справі і дати знати про себе». Відомий класик И.Шумпетер писав: «Бути підприємцем — означає, роблячи те, що роблять інші, виконувати все не так, як виконують інші».

Досліджуючи культуру генезу «духу капіталізму», Макс Вебер у роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» вдало показав типи характеру і особливо тип людини, яка має азарт і талант керівника, пройнята духом підприємництва та здатна протистояти бюрократичній організації держави.

Офіційна державна політика радянських часів виховувала у населення негативне ставлення до підприємництва. Усіма засобами втлумачувалися переваги соціалізму та неспроможність капіталістичних країн організовувати своє господарство. Не можна було робити щось не так як всі, щоб не стати «білою вороною». Господарська ініціатива і самостійність керівників усіх рівнів у прийнятті рішень розглядались як відступ від генеральної лінії комуністичної партії і як прецедент до серйозного розгляду справи чи судового процесу.

Становлення в Україні ринкових відносин та необхідність стійкого соціально-економічного розвитку нашої держави стало вимагати нових механізмів координації і узгодження інтересів представників підприємства і влади. За 10 років розбудови нашої державності принципи взаємовідносин представників цих раніше двох полярних інститутів сприймались як одна із багатьох важливих, але все ж таки другорядних проблем, що знаходяться осторонь від взаємостосунків двох