У нашій країні традиційні соціокультурні регулятори ділової поведінки були зруйновані спочатку соціалістичною революцією, а зовсім недавно — псевдо капіталістичною революцією. Під впливом багаторічного панування командно-адміністративної системи почуття власності майже повністю знівельовано.

З розпадом тоталітарної системи суб'єкти господарської діяльності звільнилися від зовнішнього адміністративного тиску і місцевого саморегулювання: немає партійних бюро, профспілкові комітети в більшості організацій або ліквідовані, або майже не функціонують. Ідеали класичного лібералізму, що сформувались у XVIII ст. під впливом протестантської етики в умовах жорсткого внутрішнього самоконтролю ділової поведінки, стали неприйнятними і навіть згубними в специфічних соціокультурних умовах сьогодення.

За таких умов домінуючим фактором ділової поведінки навряд чи може стати класична етика індивідуального обов'язку і відповідальності. Значно більше превалює орієнтація на соціальну та громадську відповідальність кожного суб'єкта підприємницької діяльності і досить жорстку багаторівневу систему соціального контролю.

Макс Вебер стверджував, що типова для продуктивного капіталістичного підприємництва орієнтація на «справу» як на мету, а не «засіб» забезпечення своїх індивідуальних потреб, суперечить моральним поглядам цілих епох, коли природним для багатьох є бажання заробляти кошти для того, щоб потім витрачати їх на покращення власних умов життя.

У традиційному підприємництві гроші — це не стільки можливість задовольнити якісь власні потреби, скільки засіб зберегти і розширити свій бізнес. Ще Карл Маркс вказував, якщо капіталіст «прагне» до нагромадження насолод замість насолодження нагромадженням, то він стає нездатним виконувати цю функцію. У справжнього підприємця немає ні бажання, ні зайвого часу, він працює, не знаючи спочинку, тому що просто не вміє по-іншому. Якщо ж у цього підприємця виникне бажання розкошувати, то це не просто зупинка посеред дороги, а симптом паралічу, не досягнення мети, а провісник провалу.

Зрозуміло, що така орієнтація на справу, а не на задоволення чи насолоду як головний сенс життя не виникне сама по собі, для її формування необхідні певні культурні умови. Якщо ж такі умови відсутні, то це шлях не до справжнього підприємництва, а до «солодкого життя», аморального, грабіжницького нагромадження грошей.

Про це, зокрема, свідчить і перший досвід появи підприємців на специфічному культурному підґрунті у нашій країні. Багато дослідників звертали увагу на явне засилля серед «нових українців» не стільки підприємців капіталістичного типу, скільки спекулянтів та шахраїв, які, залучивши на свій бік користолюбних чиновників та народних депутатів, намагаються отримати якнайбільший зиск з того капіталу, що опинився в їхніх руках, і використовувати накопичене для забезпечення розкішного життя для себе, родичів та близьких.

Перший цивілізований принцип, на якому базується класичне ринкове підприємництво,— розподіл економічної та політичної влад — у нас не спрацьовує. Існуючий номенклатурний тип базується на прямо протилежному — прямому схрещенні економічної й політичної влад. Тут багатство — функція влади. А коли багатство виступає як функція влади, то умовою його росту стає безконтрольна влада.

Не діє у нас і другий принцип — дотримання укладених договорів і контрактів, що безпосередньо пов'язано з правовим становищем в Україні. Право повинне обмежувати силу, забороняти її втручання в господарські відносини, бути гарантом того, що продукт чесних економічних зусиль не буде вилучено під якимсь приводом податковою поліцією. Саме право стимулює ініціативу і високопродуктивну працю підприємця. Перехід під економіки перерозподілу до економіки росту можливий лише у правовій державі.

Чим багатша країна, тим ганебнішими і аморальнішими стають поняття «вкрасти» та «обдурити». Сьогоднішні економічні негаразди можна пояснити умовами, які склалися в країні: протиріччями та недостатнім розвитком законодавчої бази, втратою владними структурами багатьох важелів управління, затримками у платежах і виплаті заробітної плати. А ще —незнанням або ігноруванням істинної етики ринкових відносин, правил цивілізованого підприємництва.

У деяких зарубіжних ділових колах вважають, що стиль ділової поведінки в Україні відрізняється необов'язковістю і неакуратністю, відсутністю звички тримати слово, з вічним намаганням що-небудь «виклянчити» для себе в іноземних партнерів. Навіть кращі представники наших ділових кіл нерідко програють при контактах з потенційними зарубіжними партнерами, тому що просто не знають етики ділових стосунків.

У радянські часи іноземні підприємці дивились крізь пальці на неотесаність своїх радянських партнерів, оскільки останні виступали не самі від себе, а від могутньої держави, що гарантувала виконання навіть найневигідніших контрактів. Зараз же українські бізнесмени, як правило, представляють власні підприємства й фірми, і від того враження, яке вони справляють на потенційних партнерів, залежить розвиток подальших стосунків.

Для підтримки продуктивних підприємців необхідна «копітка обробка» економічного підґрунтя. Через це й примарними стають надії на те, що ефективне постсоціалістичне підприємництво з'явиться само по собі без цілеспрямованих зусиль з боку суспільства відразу ж після розвалу командно -адміністративної системи. На руїнах стихійно виростають здебільшого бур'яни, а така культурна рослина, як продуктивне підприємництво, потребує вивчення і узагальнення історичного досвіду розвитку капіталістичних відносин як світового, так і вітчизняного.

Через це найбільш продуктивним для України може бути подальший цілеспрямований рух до ринку і підприємництва.