дифтонги – [ai], [au], [ ], [ou], [ ], [ ], [ ];

фонеми далекого ряду:

приголосні – [ ], [ ], [ ], [w], [r], [h].

Фонеми подібного ряду хоча й не тотожні фонемам рідної мови, проте за артикуляцією мало відрізняються від них. Фонеми близького ряду за деякими елементами артикуляції дуже подібні до фонем рідної мови, а за деякими – значно відрізняються від них. Фонеми далеконого ряду не мають аналогів у рідній мові.

Навчаючи англійської мови, слід ураховувати особливості фонем. Так, фонеми можна включати у мовлення учнів без спеціальної роботи над ними. Вводячи групи, треба спиратися на подібні елементи, підкреслюючи відмінність між фонемами рідної та англійської мов. Ці фонеми потребують особливої уваги, оскільки учні часто підміняють їх фонемами рідної мови. Фонеми третьої групи легко відрізняються від звуків рідної мови при сприйманні їх на слух, але для оволодіння їх вимовою треба докладно пояснити відповідний артикуляційний уклад.

Учні початкової школи мають здібності до імітації, що широко використовується під введення й опрацювання звуків англійської мови.

У роботі над окремим звуком дотримуються такої послідовності: аудіювання слова з новим звуком – виділення нового звука і аудіювання його у порівнянні з подібними звуками – вимова звука в складі слова – вимова ізольованого звука – вимова звука в складі слова і в мовленнєвому потоці.

Навчання звуків іноземної мови

За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної мови всі звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи.

До першої групи відносять звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за своїми акустичними особливостями та артикуляцією (наприклад, англ.: [b, m, s, z, ]).

Формування навичок вимови названих звуків не викликає особливих труднощів, оскільки має місце позитивний перенос навичок з рідної мови в іноземну. Для засвоєння цих звуків можна обмежитися імітацією, ніяких інших вправ ця група не потребує.

Друга група включає звуки, які, на перший погляд, дуже схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками (наприклад, англ.: [е; І; h]).

Сприймання та відтворення звуків, що належать до другої групи, характеризується високим ступенем інтерференції. Учні автоматично переносять навички вимови цих звуків з рідної мови в іноземну, що призводить не тільки/до появи акценту в мовленні, але й до помилок на рівні змісту. Звуки цієї групи вимагають від вчителя посиленої уваги та спеціального тренування в різноманітних вправах, особливо в тих, де є контрастування з відповідними звуками рідної мови.

До третьої групи входять звуки, які не мають артикуляційних або акустичних аналогів у рідній мові учнів (наприклад, англ.: [ w, r, h ]).

Звуки цієї групи також викликають значні труднощі при засвоєнні, тому що має місце формування абсолютно нової артикуляційної бази.

Таким чином, належність звуку іноземної мови до тієї чи іншої із трьох згаданих груп зумовлює методику його засвоєння — способи ознайомлення учнів з ним, вибір і кількість вправ, що потрібні для оволодіння даним звуком у рецепції та (ре) продукції.

Ознайомлення учнів з новими звуками іноземної мови

На думку багатьох сучасних методистів, ознайомлення з новим фонетичним явищем, в тому числі й звуками, має відбуватися у звуковому тексті (щоб учень "купався" у звуках іноземної мови!) шляхом наочної, трохи перебільшеної демонстрації його особливостей. Текст є природним середовищем для будь-якого мовного явища, в тому числі й фонетичного.

Згідно з аналітико-імітативним підходом до навчання вимови, звуки, що становлять для учнів певні труднощі, виділяються із зв'язного цілого і пояснюються. Правила артикуляції носять апроксимований характер і підказують учням, які органи мовлення (губи, язик, альвеоли, зуби) беруть участь у вимові звука. Англійський звук [W] можна пояснити шляхом порівняння з західним варіантом українського звука (в), який більше нагадує (у) в слонах "був", "спав".

Всі пояснення, які даються учням, повинні бути чіткими, короткими і практично цінними, враховувати типові помилки учнів. Після аналітичної частини роботи над звуком/звуками він/вони знову включається в ціле: склади, слова, словосполучення, фрази, які імітуються учнями. Отже, за поясненням має безпосередньо слідувати імітація.

Автоматизація дій учнів з новими звуками

Важливу роль у процесі автоматизації відіграють зразки або еталони вимови, які сприймають учні. Демонстрація зразків різних рівнів може здійснюватися вчителем або диктором/дикторами. Для навчання вимови важко переоцінити роль фонограми (або відеофонограми), особливо аутентичної, тобто підготовленої і начитаної спеціалістами-носіями мови.

Фонограма дає зразкові й незмінні еталони вимови, які можна багаторазово відтворювати.

Вправи для навчання вимови іншомовних звуків можна поділити на дві основні групи: а) вправи в рецепції та б) вправи в репродукції/продукції. Згадані групи вправ тісно пов'язані одна з одною і націлені на формування як слухових ("фонематичний слух"), так і вимовних (або артикуляційних) навичок.

Розрізняють два методи введення звука в школі:

а) імітативний (для фонем близького ряду);

б) аналітико-імітативний (для фонем подібного та далекого ряду). Розрізняють 2 етапи роботи над звуком:

а) введення;

б) автоматизація дій учнів.

Алгоритм введення звуку:

Створення ситуації.

Аудіювання тексту вчителем.

Виділення слів з новим звуком.

Виділення окремого звуку.

Імітація та аналіз артикуляції звуку.

Артикуляція окремого звука.

Включення звука в слово (ряд вправ).

Включення слова в речення.

Включення слова в контекст.

Вправи на рецепцію звуків

Ці вправи націлені на розвиток фонематичного слуху учнів. (Мовленнєвий, або фонематичний слух — це здатність розрізняти звуковий склад мовлення і синтезувати значення при сприйманні мовлення.).

Як правило, це некомунікативні вправи на впізнавання, диференціацію та ідентифікацію.

Вправи на впізнавання нового звука/звукосполучення серед інших, наголошеного слова, складу тощо.