з голови. Жартуючи, Сашко намагався зірвати шапку з голови Тоні (О.Г.)
Зібраний лексичний матеріал дає підстави говорити про те, що найуживанішими у досліджуваних зворотах виявилися дієслова з префіксом: ви-, бо одним з найтиповіших для цього префікса відтінків є значення спрямування дії чи руху з поверхні певного предмета або відкритої площі,: ... Ми побачили, як з його рук випали тільки клаптики паперу (О.Г.) та з-, що означає спрямування дії чи руху з поверхні певного предмета або відкритої площі: ... Все затихло, а тим часом з її вуст злітали тихі слова (П.З.).
Менш уживаними в українській мові є конструкції на позначення вихідного пункту: "від + род.в." та "од + род.в.", які означають спрямування дії від межі певного простору або від зовнішнього боку предмета (Жишлій, 1974, 20).
Залежать такі синкретичні ДЧР найчастіше від дієслів руху, спрямованої дії. Найчастіше серед них переважають префіксальні форми: Ліна жвавішає біля подруги, веселішає, наче якісь біотоки б'ють на неї від Тоні (О.Г.) "Якщо ви хочете як найповніше визначити властивості холода, - поманив їх подалі від дверей Степан, - то для цього є дуже гарне слово." (П.З.) Човен вже далеко відплив від берега (П.З.)
Найбільш уживаними серед опорних префіксальних дієслів є предикати з префіксом від-, основне значення якого полягає в тому, щоб виражати дію "спрямовану на віддалення одного предмета від іншого, тобто значення, споріднене з функцією відповідного прийменника" (Ільїн, 1953, 38).
З формального боку структурні компоненти з об'єктно-просторовим значенням вихідного пункту представлені іменниками, що позначають назви конкретних предметів, осіб або просторових понять. Причому більшою мірою виявляється синкретизм у конструкціях з іменником - назвою осіб, оскільки переважає значення конкретного об'єкта: Петро йшов од начальника, низько нахиливши голову ... (П.З.)
Ще рідше часткове значення вихідного пункту представлене конструкціями "з-за + род.в.", "із-за + род.в." та "з-під + род.в.".
Складні прийменники (з-за, з-під) утворюють форми, якими позначаються ускладнені зв’язки дії з різними обставинами, які супроводжують її. У словосполученнях із складними прийменниками виявляється національна специфіка СУМ, оскільки складні прийменники є однією з характерних її особливостей (Іваненко, 1981, 47).
Опорними елементами таких конструкцій виступають дієслова пересування, переміщення, спрямованої дії та сприймання, серед яких переважають префіксальні дієслова (вийти, встати, визирнути, підвестися тощо): Гнат встав з-за столу і вийшов геть (О.Г.) Велика темна хмара поволі викочується з-за гір (П.З.)
При дієсловах переміщення, спрямованої дії, сприймання та пересування вживаються іменники таких семантичних груп:
назви меблів: Він вийшов з-за столу, потиснув Петрові руку (О.Г.);
назви відкритої площі: … Після грози з-за гір поволі викочувалось сонце (П.З.)
Найуживанішими в цих конструкціях виявились дієслова з префіксом ви-, бо вони позначають спрямовану дію або рух. Зворот із прийменником з-під вказує на вихідний пункт, відправну точку дії.
У творах письменників, що досліджуються, цих конструкцій більше, ніж зворотів з-за, із-за. Наприклад: Тільки зазирне він у глибокі криниці смутку, що світять докором на нього з-під брів, так і никне вся його влада. І вже прибирають столи, пустіє подвір’я, вже одна по одній зникають з-під хати чабанські алебарди (О.Г.) Тоня при цьому показала йому з-під вирізу плаття зім’ятого листа, і знову сховала глибше в грудях (П.З.)
Лексичний матеріал засвідчує на одночасне вираження прийменниково-відмінковими конструкціями значення початкового та кінцевого пунктів переміщення. Наприклад: Мати наливає з відра у кухоль води і ставить на стіл (П.З.) З покрівлі вода капала у тазок, який спеціально для цього поставила мати (О.Г.)
Отже, в сучасній українській літературній мові на вираження синкретичних другорядних членів речення з частковим значенням вихідного пункту вживаються прийменниково-відмінкові конструкції: “з + род.в.”, “від+ род.в.”, “з-за + род.в.”, “із-за + род.в.” та “з-під + род.в.”. Міра вияву кожного із значень та наявності чи відсутності додаткових відтінків певного значення залежить від лексичного наповнення структури.
4. Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту
Найчисельнішу групу синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту становлять конструкції “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.”, які поєднуються з дієсловами таких семантичних груп:
пересування суб’єкта (йти, їхати, бігти, мчати, летіти): Коли стихло, майор підійшов до дочки. Він з торбинкою тьопав до причалу. Шаптала потихеньку вийшов із кімнати, потер лоба, і посунув до себе на п’ятий поверх (О.Г.) Господиня йде з відрами до колодязя набрати води. Молодший Мамайчук обережно несе батька до фургона (О.Г.);
зміни місце положення або кінетичного стану об’єкта (класти, покласти, впасти, кидатися, проводжати, дострибнути тощо): В цей час собака кидається до хвіртки і визирає на вулицю через паркан. Лукія весела, хмільна все намагається дострибнути до металевої перекладини. І переселенки розуміють її натяк, проводжають її до машини, побуряковілі від сорому (О.Г.) Семантика залежного слова засвідчує те, що просторове значення переважає над об’єктним;
виявлення певного стану чи ознаки (шуміти, сяяти, осідати, дзвонити, потрапляти, припадати тощо): Я подзвонила до голови з проханням не терзати Маркерієвого тіла. Якось воно виходило так, що я потрапляв до цього сіро-чорного будинку… Іван Кіптілий загинув того самого літа сорок першого року, він припав грудьми до кулемета (П.З.);
дієслова сприймання та мовлення (зиркнути, крикнути, глянути, дивитися та інші): - Ось що тільки не для мене, - вихопилось несподівано у Сашка, що, зависнувши на милицях, невідривно дивився на зірку. Сила і батьківська влада, і житейський досвід – все на його боці, проте тільки гляне на ті