Реферат з курсу

“ Основи зіставного мовознавства “

на темy:

“ Вірменська мова та її зв’язки з іншими індоєвропейськими мовами “

Серед числених різноманітних мов світу виявляється не так вже багато мов, які утворюють окрему групу. В індоєвропейській родині мов до такої групи належить, зокрема, вірменська мова. Вірменська мова поширена на території Вірменії, а також в Грузії, Азербайджані і в деяких інших республіках бувшого Радянського Союзу, в деяких зарубіжних країнах (Сирія, Ліван, США, Іран, Франція та ін.). Загальна кількість людей, що розмовляє вірменською мовою становить понад 6 млн.

Більшість дослідників пов’язують утворення вірменського етносу з існуванням держави-царства Хайаса. За 15 століть до нашої ери Хайаса була єдиним політичним (союз племен з “царем”) і етнічним цілим з безсумнівною перевагою племен haia- “хай”, що є національним ім’ям сучасних вірмен, які називали себе з п’ятого століття haj. Суфікс –sa в назві держави Haiasa, утворений від закінчення родового відмінку на –s з додаванням до нього локалізованого “а”, існує в числених топонімічних назвах давньої Малої Азії. Напр., Hattusa (столиця хетів на місці суч. Богазкей), що власне означає “місце хетів”, Hurlusa або Hurlasa “місце хуритів”, Zazzisa (знаходилась на північ від Хайаси) “місце заззі”, що, можливо, пов’язано з назвою курдів заза в Дерсімі та ін. Цей суфікс більше відповідає територіям на захід від Єфрату, про що свідчать і назви місць з греко-римських джерел: Cunissa, Cybossa, Tomisa, Camisa, Daskusa та ін. На схід і на північ зустрічається еквівалентний суфікс –ha або –ina, скоріш за все субаро-урартського походження. Напр,. ур. Bia-ina (“держава племен біа”), Hat-ina “держава хетів”.

Місцезнаходження держави Хайаса слід приурочувати до території між верхів’ями Єфрату, Чороха та Аракса, тобто в межах давньої Малої та Високої Вірменії. На заході границя Хайаса доходила до лінії Кара-гіссар-Зімара, а на сході можливо до Ерзерумських болот. Навколо Зімари і на північ від неї був розташований район кашкайців Тібіа з городом Заззіса, який пограбували хайаси. Хетські написи “Держава верхня держави (міста) Азії (або Хайаси)” можуть вказувати на політичну та етнічну експансію племен хайасів далеко на захід до районів ріки Келькіт (Ірис) і на північ, хоч цей же напис може говорити і про те, що хети відняли у хайасів частину цієї “Верхньої держави”. Центральними областями в Хайаса-Азії були такі вірменські локалізації, як Дараналі, де знаходилось давньохайаське місто Куммаха, яке згадується при описі зіткнення хайаського царя Каранні з хетським царем Тудхаліа 3 (1410-1380); Акілісена, область сучасного Ерзінкана; Спер, який можливо був найпершим хайаським доменом. Якщо ж влада хайасів все ж таки доходила до ерзерумських районів, де розташовувались міста Аріпса та Дукама, то тим самим Хайаса займала й вірменські райони Дерджан (суч. Мамахатун) та Каріну (Ерзерум). Хайаса була політичним об’єднанням, яке завжди протиставлялось хетам за період новохетської держави (1400-1200). Багато слів, що є в хетській, вірменській і грузинській мовах беззаперечно доводять проміжне місцезнаходження хайасів між хетами і грузинами, що також говорить на користь розташування Хайаса-Азії на території між верхнім Єфратом, Чорохом та Пархарськими горами з півночі.

Політична вага царства Хайаса-Азії в новохетський період була доволі значною, хоч хайаські царі інколи визнавали себе вассалами цих хетських царів і укладали з ними угоди. Про хайаського царя Анніа розповідається навіть, що він був kuriwana, тобто напівнезалежним правителем схожим на пізньовірменських або грузинських бдешхів. Навіть могутній Шуппілуліума, який заснував і відродив новохетську державу, був змушений за допомогою шлюбу закріпити політичні зв’язки між ним і Хуккана. Але був ще договір про дружбу між Тудхаліа 3 і хайасом Каранні, хоч в договорі їх імен і не знайшли, а лише заключну частину з закликом у свідки головних богів обох сторін. Велику обережність виявляє один з останніх хетських царів

Тудхаліа 4, коли звертаючись до начальників своїх прикордонних фортець держав Азії, Гашга та Лукка, він вимагає від них не брати їх добра, не кривдити. Згадування на першому місці азійців (хайасів), а потім військових гашга і лікійців (lugga), напевно, каже про підсилення Хайаса-Азії, дії якої разом з гашгайцями і лікійцями, поруч з внутрішніми причинами, і привели до розпаду хетської державності через кілька десятиліть після цього ж Тудхаліа 4.

Велике значення для матеріальної культури держави Хайаса мають ті бронзові і срібні предмети, які були випадково знайдені в 1938р. на східному схилі холма “Алтин-Тепе”, в 60 метрах висоти над ерзіганською долиною (в 4 кілометрах на південь від селища Джімін). Цей холм, як фортеця, зберігає в собі приховані галереї та камери, збудовані приміщення з прямокутно-обтесаним камінням, майже невидимі стіни. Комендант його зробив в скалі склеп, де і знайдені різні предмети. По-перше, був знайдений великий бронзовий котел з кришкою і триножником схожий на котел на зображенні мусасірського храму урартів, хоч він ще більше нагадує котел з Ерлангена (Баварія), етруського походження, і на котел з Франції, з кургану в Ла-Гаренн, східне джерело яких визнається більшьстю вчених. Знайдений в Алтин-Тепе також штендер-триножник з п’ятью стрижнями, що вертикально виступали з нього. На стрижнях були прикріплені шароподібні сосуди з бронзи, які більшою мірою зазнали пошкоджень. І накінець, знайдені бронзові частини і фрагменти з меблів, з чотирьох листоподібних вінків,