На відміну від Петермана, Віндішман переслідував певну ціль в своїх роботах, а саме він намагався довести належність вірменської мови до “арійських” мов. В спеціальній статті, написаній в 1836р., але опублікованій лише через 10 років, він співставляє деякі слова і граматичні варіанти вірменської і іранської мов, і приходить до висновку, що “вірменська мова відноситься до санскріту і зенду так, як новоперсидська, або як романські мови відносяться до латини”.

Крім Р.Гоше, книга якого, поряд з деякими правильними етимологіями, містила багато непереконливого, з наступних дослідників слід перш за все згадати Ф.Боппа. В другому виданні своєї порівняльної граматики він, виходячи з даних згаданих вище авторів та з власного вивчення цього питання, зараховує вірменську мову до числа індоєвропейських. Ідея належності вірменської мови до іранських мов набула загального визнання.

Однак приймаючи в основному цю поширену точку зору, такі вчені, як Ф.Мюллер, П.де-Лагард, К.Патканян та ін. по-різному інтерпретують взаємовідносини вірменської та іранської мов. Так, Ф.Мюллер вважав, що вірменська мова є нащадком не давньобактрійської (авестійської) або давньоперсидської, а іншої, не відомої нам іранської мови. П.де-Лагард виділяє в вірменській мові три прошарки: гайканський, нехлевійський (аршакидський) та сасанидський, вважаючи всі три прошарки іранськими. К.Патканян, відносячи вірменську мову до іранських, все ж таки не розглядає її як діалект “первинної іранської мови”. Остаточне рішення цього питання він ставить в залежності від вивчення вірменських діалектів.

Деякі мовознавці в 20 ст. висували гіпотезу про подвійну природу вірменської мови. Н.Я.Марр, засновник так званої яфетичної теорії, ще на початку 1910-х рр. зазначає, що вірменська мова за своїм складом є мовою з подвійною природою – яфетично-індоєвропейською. На доказ він наводить різні слова яфетичного (тобто “кавказького” в більш широкому плані) походження. З 1911 р. його нотатки з цього питання з’являються під спільним заголовком “Яфетичні елементи в мовах Вірменії”, при цьому, як правило, запропоновані ним етимології не мають твердої наукової бази: етимологізовані слова є або запозиченнями однієї мови з іншої або обома з третього джерела, або вони випадковим чином звучать однаково. Проте саме з цих нотаток у Марра з’являється думка про всі мови як про змішані.

Як відомо в радянський період Марр висуває теорію стадіальності, згідно якої так звані яфетичні мови являють собою лише стадію розвитку, що передує “прометеідській” (індоєвропейській) стадії. В зв’язку з цим виникає питання визначення характеру вірменської мови з точки зору данної теорії, і вона розглядається як мова перехідного типу між яфетичною (кавказькою) та прометеідською (індоєвропейською) стадіями.

Незалежно від Н.Я.Марра, про змішаний характер вірменської мови з 1911р. почав говорити також І.Карст. На його думку, у вірменській мові, поруч з індоєвропейською (за Карстом – напівіндоєвропейською), можна відкрити і інші прошарки, при цьому його представлення про характер цих прошарків доволі суперечливі.

Погляд на вірменську мову як на мову з подвійною природою лежав в основі концепції Г.Капанцяна, який висунув гіпотезу про “азіанічне” походження вірменської мови. Ця гіпотеза сформувалася, з одного боку, під впливом старої теорії Н.Кречмера про “азіанічні” мови, з іншого – в наслідок досліджень самого Капанцяна в області вірмено-давньопередньоазіатських мовних зв’язків. Ще в кінці минулого століття Н.Кречмер об’єднав давньопередньоазіатські мови, взаємозв’язки яких тоді були ще не дуже відомі, в так звану азіанічну групу. В цю групу в різний час включались фактично як ті давньомалоазійські мови, індоєвропейське походження яких в даний час не викликає сумніву, так і хуритська, урартська, протохетська. Г.Капанцян намагався включити в цю групу і вірменську мову. При цьому він не заперечує числені лексичні і граматичні елементи вірменської мови індоєвропейського походження (а також хетського) та числені вірмено-кавказькі лексико-граматичні паралелі, які зазвичай наводяться на доказ належності вірменської мови до кавказьких. Тим самим він пропонує думку, що у вірменській мові співіснують різнорідні елементи. В остаточному вигляді Г.Капанцян виклав свою теорію в праці “До походження вірменської мови”.

Якщо Г.Капанцян говорив про “азіанічне” походження вірменської мови, то деякі американські лінгвісти висували гіпотезу про її спорідність з давньоанатолійською мовою. Так, американський лінгвіст Е.Стертевант висунув так звану індо-хетську гіпотезу, згідно якої індоєвропейська прамова разом з хетською бере початок від індохетської прамови. Багато американських лінгвістів поділяли точку зору Стертеванта, вказуючи при цьому на так звані ларингальні звуки, які добре збереглися в хетській і відображені у вірменській у вигляді h, проте в інших індоєвропейських мовах не залишили таких явних слідів. В зв’язку з цим деякі американські лінгвісти ставили вірменську мову між індоєвропейською і хетською, а В.Остін зараховує її до давньоанатолійських. Проте думка В.Остіна не знайшла підтримки, а теорія Стертеванта була рішуче розкритикована Х.Педерсоном.

Поруч з цими гіпотезами виділяється ще й гіпотеза про тісну вірмено-фрігійську спорідненість. Ще в давні часи Геродот, Евдокс і Діонісій Галікарнасський говорили про значну близкість вірмен з фрігійцями. Геродот вважав вірмен фрігійськими переселенцями, а Евдокс казав про фрігійське походження вірмен і про близькість їх мови до фрігійської. Діонісій Галікарнасський вказує на схожість їх мов і зброї. Однак брак фрігійського мовного матеріалу не дає можливості прийти