На торговій площі між морем і міськими воротами, на облицьованому білим мармуром штучному пагорбі, заввишки 7 метрів, була поставлена найбільша у світі статуя юнака ростом 36 метрів. Різні автори вказують різноманітну висоту статуї, збільшуючи її чи ледве не вдвічі. У всякому разі, статуя настільки велика, що Плінія Старшого, який бачив її, вразило те, що лише деякі люди могли обхопити руками великий палець статуї.

Могутні ноги юнака були дещо розставлені, долоня правої руки приставлена до очей, у лівій він тримав покривало, що спадає до землі. Дещо відхилившись назад, юнак вдивлявся вдалину. Голову прикрашав вінець із розбіжних убік променів. Це було зображення бога Геліоса - покровителя променів. Вважалось, що острів піднятий із дна моря велінням цього бога.

Автором чудової статуї був представник Родоської школи скульптор Харес, учень Лісиппа.

Конструкція гігантської статуї складалася з трьох масивних кам'яних стовпів, що виконували роль опор у ногах статуї і покривалі. На рівні плечей і в поясі стовпи з'єднувалися залізними поперечними балками. Співробітник Британського музею Мерліон припускає, що перетин залізних брусків на рівні щиколотки статуї було приблизно 4,5 кв. дюйма. Вище і нижче цього місця розмір перетину поступово зменшувався. Стовпи і балки були основою залізного каркаса, що покрили чеканними листами бронзи товщиною 1,6 міліметра.

Статуя споруджувалася 12 років. Все вище виростала статуя, захована земляним насипом, на якому працювали майстри. Коли голову статуї прикрасили променистим вінцем і насип розібрали, здивовані родосці побачили чудовий витвір мистецтва. Швидко поширилися чутки про це чудо світу, чиє життя виявилося дуже коротким, але слава тривкою.

Статуя не простояла і півсторіччя. У 224 році до н.е. вона була зруйнована сильним землетрусом. Самим уразливим місцем виявилися коліна - вище колін статуя зігнулася таким чином, що голова і плечі вперлись у землю. Родосці і їхні сусіди намагалися підняти поваленого гіганта. Єгипетський цар надіслав майстрів і декілька сот талантів міді. На жаль, відновити статую не вдалося. Майже 1000 років лежала на березі бухти розколота статуя, що стала визначною пам'яткою Родосу. Тільки в 977 році арабський намісник продав її заповзятливому купцю на переплавлення. Колос був розрізаний на частини, і дорогу бронзу відвезли на 900 верблюдах.

ФОРОСЬКИЙ МАЯК

Вежу на Форосі, грекам порятунок,

Сострат Дексіфанов,

Зодчий із Кніда, спорудив,

о повелитель Протей!

(Посідіпп)

У 332 - 331 рр. до н.е. Олександр Македонський заснував столицю елліністичного Єгипту Олександрію. Тут знаходиться знаменитий Олександрійський мусейон - один із головних наукових і культурних центрів античного світу, а при ньому не менш відома Олександрійська бібліотека, у якій нараховувалося, чи ледве ні 700 тисяч томів грецьких і східних книг. Олександрія було самим багатим містом свого часу. Багато чудових споруд було зведено в Олександрії. До них належить і Олександрійський маяк на скелястому острові Форос поблизу дельти Нілу.

Використання маяків почалося в глибокій давнині і зв’язано з розвитком мореплавання. Спочатку це були вогнища, розташовані на високих берегах, а потім штучні споруди. Одне із семи чудес древнього світу - Олександрійський, або Фороський, маяк був споруджений у 283году до н.е. Будівництво цієї гігантської споруди зайняло усього 5 років, що само по собі дивно.

Основним будівельним матеріалом для нього послужив вапняк, мармур, граніт.

Маяк складався з трьох поставлених одна на іншу веж, що поступово зменшуються. Висота маяка величезна: по одним даним 120 метрів, по описах Ібн-аль-Сайха (XI в.) - 130 -140 метрів, по деяких сучасних публікаціях, навіть 180 метрів.

Підніжжя нижньої вежі квадратне - розмір сторони 30,5 метра. Нижня вежа, заввишки, 60 метрів була складена з кам'яних плит, прикрашених витонченою скульптурною роботою. Середня, восьмигранна вежа, висотою в 40 метрів, облицьована біломармуровими плитами. Верхня вежа - ліхтар - кругла, із куполом, встановлена на гранітних колонах, була увінчана величезною бронзовою статуєю покровителя морів Посейдона висотою 8 метрів.

На верхівці третьої вежі в об’ємистій бронзовій чаші жевріло деревне вугілля, відблиск якого за допомогою складної системи дзеркал на 100 миль вказував місцезнаходження гавані. Через весь маяк проходила шахта, навколо якої по спіралі піднімалися пандус і східці. По широкому і спадистому пандусі на вершину маяка в'їжджали візки, запряжені ослами. По шахті доставляли пальне для вогню маяка.

Високий маяк служив чудовим спостережним пунктом. Система металевих дзеркал використовувалася і для огляду морського простору, дозволяючи виявляти ворожі човни задовго до того, як вони з'являлися у берега. Тут були влаштовані флюгер, годинник й астрономічні прилади.

Маяк, споруджений на острові Форос, по своїх величезних розмірах і складній системі відбивачів світла був єдиним у своєму роді. От як його охарактеризував Ахілл Татій у своєму романі “Лєвкіппа і Клітофонт”: “...будівля вигадлива і надзвичайна, Гора, що лежала посеред моря, доходила до самих хмар, і вода протікала під цією спорудою, а воно височіло, висячи над морем”.

Олександрійський маяк, простояв біля 1500 років, несучи службу світоча, допомагаючи орієнтуватися середземноморським “кібернетос”, як називали кормчих древні греки. Маяк двічі страждав від землетрусів, але його відновлювали, поки, нарешті, він не зруйнувався з - за вивітрювання каменю. Потім на руїнах маяка спорудили середньовічну фортецю.

Від одного із семи “чудес древнього світу”, здавалося, нічого не залишилося, крім руїн, умонтованих у Кайт-Бей, де вони існують і понині. Назва острова перетворилося в символ: “форос” стало означати “маяк”. Звідси і сучасне “фара”.

У 1961 році під час дослідження прибережних вод аквалангісти знайшли на морському дні статуї, саркофаги,