Реферат на тему:
Діловий стиль
Діловий стиль асоціюється у пер-шу чергу з діловими паперами, оформляти які навчають у школі: заява, доручення, розписка, акт, протокол, доповідна записка, ав-тобіографія, характеристика, звіт, оголошення. Хай не кожному доведеться писати резолюції, розпорядження, постанови, інструк-ції, накази, зате читати (і виконувати) їх доведеться всім. На практиці мовці повинні застосовувати знання про те, що офіційно-діловий стиль розпадається на окремі стильові різновиди: адміні-стративно-канцелярський (включає планово-звітну, розпорядку, директивну, облікову документацію і ділове листування), законо-давчий і дипломатичний. Ділові папери виконуються за певним трафаретом (кліше, стереотипом). Ось основні реквізити, які роз-міщуються на формулярах документа (За А. П. Коваль).
Зображення союзної республіки; емблема ор-ганізації чи підприємства; зображення урядових нагород; коди; найменування міністерства чи відомства; найменування установи, організації або підприємства; назви структурного підрозділу; ад-ресат; резолюція; гриф затвердження; індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреси, номер телетайпа (абонентського те-леграфу), номер телефону, номер рахунку в банку; назва виду до-кумента; дата; індекс; посилання на індекс і дату вхідного доку-мента; місце складання або видання; відмітка про контроль; заго-ловок тексту; текст; відмітка про наявність додатків; підпис; гриф погодження; відмітка про завірення копії; візи; відмітка про ви-конання документа й відсилання його в справу та ін.
У кожному конкретному випадку ділові папери потребують ін-дивідуального набору мовних одиниць. Та все ж можна сформулю-вати основні вимоги, що ставляться до мовних засобів у діловому стилі:
1) Чітке дотримання прийнятих у суспільстві й у відповідній ситуації ділового спілкування форм ділових паперів: їх структури, набору реквізитів, які відповідають типові документа (недопущен-ня індивідуально-стильових відхилень), правильне використання ключових слів «наказую», «рекомендуємо», «гарантуємо», «надси-лаємо», «постановляємо», «ухвалили», «доповідаю», «прошу» та ін.
2) Дотримання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов; вживання загальновідомих, зрозу-мілих усім носіям мови слів, найдоцільніших, найпереконливіших у даній ситуації суспільного ділового спілкування.
3) Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (недопущення розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів, що творять стильовий дисонанс).
4) Логічна довершеність формування думки, чіткість висловлю-вань, послідовність і точність викладу, несуперечність частин у тек-сті. Для цього необхідні тісний зв'язок усіх компонентів докумен-та, чітко виявлені причиново-наслідкові зв'язки між повідомлюва-ними фактами; виявлення й логічне підкреслення черговості, мети, результативності; конкретизація якогось місця в документі; чітке членування тексту документа на окремі пункти (нумерація, буквені позначення, абзаци); застосування протиставлень, зістав-лень. Щодо несуперечності, то вона досягається і смисловою ви-черпністю й переконливістю, і відповідністю змісту синтаксичній формі його вираження (прохання не слід викладати як наказ; про-токол не можна писати як реєстр усних виступів, доповідну — як приватний лист).
5) Лаконізм мовного вираження думки (при збереженні повно-ти інформації, ясності викладу, точності опису). Строга відповід-ність слова його смисловому навантаженню, недопущення двознач-ності, вичерпність аргументацій, їх відповідність реальному стано-ві справ, конкретність і неупередженість оцінки можуть бути до-сягнуті за умови компетентності, високого рівня логічної й мовної грамотності виконавця документа. Точно підібране слово, правиль-но вжитий термін, відсутність вузьковживаних професіоналізмів, наявність достовірних цифр — ось чинники, які зумовлять об'єктивність і дієвість документа.
Стандартизація — ознака лише офіційно-ділового функціональ-ного стилю літературної мови.
Лише в офіційно-діловому стилі допустимі мовні кліше, стереотипні конструкції, як-от: з метою; у зв'язку з тим, що (через те, що); з огляду на те, що; зважаючи на те, що; зважаючи на викла-дене вище; відповідно до; в порядку...; згідно з; по лінії; оскільки... то; або усталені словосполучення: прошу дозволити; взяти до ува-ги; довести до відома; взяти за основу; взяти зобов'язання; таким чином; ми, що нижче підписались, та ін. У цьому стилі небажана багатоманітність виражальних засобів — універсалізація форм ви-словлення думки полегшує сприйняття змісту документа, концен-трує увагу на кожному його положенні, спрощує процес складання окремих видів ділових паперів. Тут недопустиме вживання емоцій-но-експресивної, діалектної, просторічної та іншої стилістично-маркованої лексики, розмовних конструкцій, адже тон ділового мовлення — нейтральний, колорит — офіційний. Зате абревіатури трапляються часто (назви установ, організацій, служб, приладів, обладнань, систем), і вони повинні бути загальноприйнятими, а не вузьковідомчими.
Неправильно називати офіційно-діловий стиль «сухим», «казен-ним», «канцелярсько-бюрократичним» — це не вади, а визначальні риси стилю, його характерні параметри (інша справа, якою е лю-дина, що виконує документ, у живому спілкуванні; «канцелярський» стиль усного спілкування повинен розчинятися в розмовному). Що-правда, в окремих видах ділових паперів можуть траплятися слова з суфіксами суб'єктивної оцінки, навіть окремі частки, вигуки (напр. в акті, протоколі, доповідній), але загалом фраза з такими мовними засобами мусить виражати нейтральне ставлення до по-відомлюваного (порівн.: величезні зусилля, бездоганне вирішення; хай перші, але вже успіхи; взяти б і зробити; але ж не продумали).
У діловому стилі вживаються пасивні конструкції (напр.: об-говорюється питання, доводиться план, визначаються розміри, встановлюються терміни, задовольняються вимоги, перерозподіляється прибуток та ін.), віддієслівні іменники застосовуються часті-ше, аніж дієслова (виконання, вирішення, укладання, утворення, збереження, забезпечення, вивчення, удосконалення, викорінення, подолання, встановлення, закінчення, одержання, повідомлення, розв'язання, затвердження), хоча в розпорядчій документації пе-реважають, звичайно, інфінітивні форми (затвердити, зобов'язати, вказати, попередити, організувати, доповісти).
Традиціями закріплений у цих текстах (як і в наукових) пря-мий порядок слів: підмет перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене — одразу після означува-ного слова, додаток — після керуючого слова, обставинні слова — ближче до слова, яке вони пояснюють, вставні слова — на початку речення. Специфічні в діловому (і в науковому) мовленні й під-сумкові конструкції: коротко кажучи (а не коротше кажучи); одне, слово (а не