призводити до незадовільного оцінювання роботи абітурієнта.
Диктант оцінюється однією оцінкою, виходячи з таких нормативів:
“5” – 0/0
“4” – 2/2, 1/3, 0/4
“3” – 4/4, 3/5, 0/8
“2” – 7/7, 6/8, 5/9, 8/6
Перша цифра вказує на кількість орфографічних помилок, друга – пунктуаційних.
При деякій варіантності кількості помилок, що враховуються під час виставлення оцінки за диктант, слід брати до уваги межу, перевищення якої не дає змоги виставити дану оцінку. Такою межею для оцінки “4” є дві орфографічні помилки, для оцінки “3” – чотири орфографічні помилки.
Рекомендована література
1.
Бурячок А. Що змінилося в “Українському правописі?” – К.: Наукова думка, 1997.
2.
Козачук Г. Українська мова для абітурієнтів: Навч. посібник. – К., 1993.
3.
Кононенко П. та ін. Українська мова: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1990.
4.
Мацько Л., Сидоренко М. Українська мова: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1993.
5.
Навчальний правописний словник української мови. – Харків: Око, 1997.
6.
Орфографічний словник української мови. – К., 1994.
7.
Орфоепічний словник / Укл. М.І. Погрібний. – К., 1984.
8.
Словник труднощів української мови / За ред. С. Єрмоленко. – 1985.
9.
Терлак З., Сербенская А. Украинский язык для начинающих. – Львов: Свит, 1992.
10.
Український правопис. – 4-те вид. – К.: Наукова думка, 1993.
11.
Шевченко Л. та ін. Сучасна українська мова: Довідник. – К., Либідь, 1993.
12.
Новий тлумачний словник української мови в 4-х т. / Укл. В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 1998.
13.
Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – 3-тє. вид. – К.: Освіта, 1997.
14.
Зикун Н.І., Горюнова Л.І., Супрун С.С. Українська мова для абітурієнтів. – Ірпінь, 2003.
Зразки екзаменаційних диктантівЗразки екзаменаційних диктантів з української мови для вступників з української мови для вступників
Таємниці народження світу завжди хвилюють кожного, хто задумується над сутністю життя, покликанням людини на землі, значенням для неї її особистої долі, нащадків прийдеш-ніх і далеких, всесвітніх вищих сил, яким віддавна поклоня-ється і схиляє своє чоло людина.
Прадавні світотворчі начала нашого народу зовсім не по-в’язані з християнством чи іншою релігією, а постають з глибо-ких народних поетичних традицій.
Про ці традиції ми не прочитаємо на глиняних дощечках, ні в літописних пергаментах прямим і до кінця розтлумаченим текстом. Зате знайдемо багатющий матеріал для роздумів, аналізу та синтезу, узагальнень і висновків, запаморочливо-фантастичних ідей, гіпотез та передбачень на писанках, бар-ви-стих вишивках, багатому чи стриманому колориті, орна-менті числен-ного посуду, різноманітних антропоморфних та загад-ко-вих статуетках, що їх у своєму науковому арсеналі – опра-цьо-ва-ному і ще не розгаданому – має українська археологія. Правда, знайдені і численні тексти. Проте не на сторінках тов-стих фоліантів, а у словесно-музичному фольклорі.
Наш народ має неоціненне духовне багатство – колядки, свято Коляди. Його годиться глибоко вивчати, розшифро-ву-вати в ньому предковічні таємниці, осягати його ритуально-мистецьку філософію та своєрідну космогонію.
Свято Коляди – це свято народження Сонця, яке шанува-ли наші пращури, молилися йому, як і Землі та Воді, та слави-ли його світлоносну і життєдайну силу. “Фольклор – то саме жит-тя”, – твердив батько української музики М.В. Лисенко. Отже, звертаймося до фольклору, споконвічно притаманного україн-ським традиціям.
(За Є.С. Товстухою, 203 слова)
“Я любила вік лицарства”...
Леся Українка належить до тих літературних постатей, що не зразу знаходять читача і не зразу стають популярними. “Бути голосом, волаючим в пустині без відгуку, все-таки нікому не весело, хоч би він мав і так мало претензій на популярність, як я”, – писала авторка “Лісової пісні” своїй матері.
В житті і творчості вона шукала споріднених душ, людей орлиного лету і сильного духу, тих, хто зустрічався з нею на її високих шляхах.
Сила Лесі Українки не тільки в мужній боротьбі з собою у хвилини розпачу і знесилля. У Лесі Українки навіть не було роздоріж і спокус. З непохитною гордістю вона простувала не на ті снігові вершини абстракції, до яких кликав ібсенівський Бранд, а на вершини чистих і чесних почувань, що ведуть до безкорисливого громадянського подвигу...
Маємо все ж таки ту відраду, що Лесю Українку люблять. Великі імена розливаються в безмірі народного моря. Вони блякнуть, поки море дрімає. Вони підносяться на гребені хвилі й стають високими, коли море бурунить. Вони никнуть на спаді хвилі та вкриваються тінями химерних потвор, що якусь мить панують над усім. Але в усі часи є ті, для яких Леся Українка – найулюбленіша.
Вона залишила нам творчість у найвищому значенні того слова: вона побудувала те українське життя, якого не дала до-бу-дувати нам історія. І почалося все це ще з дитячих літ у Луць-кому замку Любарта. Там вона оживляла омріяну Жанну д’Арк і відтворювала лицарські форми життя, якого нам бракує як етичного, морального і естетичного фундаменту.
(За Є. Сверстюком, 240 слів)
Голос жайворона почули
Дзвінкий голос Андрія Малишка пролунав у тридцяті ро-ки, пролунав сильно і несподівано, бо, здавалося, українська літе-ра-турна нива, спустошена сталінськими репресіями, назавжди залишиться мертвою пустелею без жодного над нею жай-во-рона. Але жайворон з’явився і його почули. Уже перші публіка-ції молодого поета привітали й підтримали Рильський і Довжен-ко. Народився Андрій Самійлович у селі Обухові на Київщині. Навчався в Київському інституті народної освіти, вчителював, працював у пресі. Під час Великої Вітчизняної був військовим кореспондентом. З його ранніх поезій найбільшу увагу привер-нув цикл “Запорожці”. А серед повоєнних творів – поема “Про-ме-тей”, відзначена Державною премією. На жаль, могутній талант поета не міг по-справжньому реалізуватися в умовах комуністичного режиму. Більшість його творів позначені де-кла-ра-тивністю, поверховістю, заданістю. Найбільш художньо довершені і глибокі ліричні поезії писав в