Просте ускладнене речення. До ускладнених речень належать такі синтаксичні конструкції: речення з однорідними членами, речення з відокремленими членами, із звертаннями, із вставними та вставленими компонентами. За семантичними й граматичними ознаками вони перебувають між складними та просими реченнями. З простими їх споріднює наявність ускладненої частини в ролі головних і другорядних членів - підметів, присудків, додатків, означень, обставин. З складними - синтаксичні відношення, синонімія ускладнених конструкції з певними групами складних речень.

Категорія роду і числа. Виділяється чотири роди: чоловічий, жіночий, середній та загальний (спільний). Не мабють роду іменники, що вживаються суто у множині. У невідмінюваних іменниках, що позначають осіб, значення роду визначає за співвіднесеністю до статі. Назви неживих предметів традиційно відносять до середнього роду, крім назв тварин, що не мають статевої співвіднесеності. Власні назви, виражені незмінюваними іменниками, мають рід загального видового поняття. Окрему групу становлять фемінізовані іменники чоловічого роду, що мають граматичні ознаки жіночого: собака, лелека, воєвода, голова. Граматичне значення числа іменника виражається у формах однини і множини. Однина є позначенням одного предмета та певної сукупності, що позначається іменниками, що не мають множини: сталь, цукор, гречка. Ці іменники можуть мати коливання у формі числа у сталих термінологічних словосполученнях та текстах відповідної стилістичної призначеності. Множина позначає назви 2 і більше предметів. Більшість іменників в УМ мають і однину, і множину. Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині, третю - тільки у множині.

Основні значення відмінків. Категорія відмінка - суто граматична. У СУМ три сім відмінків: називний - хто?що? ; родовий - кого?чого?; давальний - кому? чому?; знахідний - кого?що? ; орудний - ким?чим?; місцевий - на кому?на чому?; кличний - хто?що?. Кожний відмінок становить єдність форми і значення. Під значенням відмінків розуміється такий конструктивний елемент, який унаслідок взаємовідношень між явищами об'єктивної дійсності виявляє узагальнені синтаксичні функції в поєднанні зі значеннями словосполучень. Називний відмінок - прямий, інші - непрямі, що вживаються з прийменниками або без них. Називний відмінок виступає підметом, який може бути найчастіше суб'єктом, а у пасивних конструкціях - іменною частиною складеного присудка або як головний член називного речення. Родовий відмінок означає належність особі чи предметові. Давальний відмінок означає особу або предмет, для яких або у зв'язку з якими відбувається дія, належність, суб'єкт дії в безособовому реченні. Знахідний має насамперед об'єктне значення. Це прямий додаткок при перехідних дієсловах. Уживається завжди без прикметника. Орудний відмінок має об'єктні, обставинні семантичні відносини, може означати співучасника діяча, виступати іменною частиною складеного присудка, бути суб'єктом в односкладних реченнях. Місцевий завжди вживається з прийманниеом. Найважливіші його значення - обставинні та об'єктні. Кличний відмінок виражає звертання до особи чи істоти взагалі.

Ступені порівняння прикметників. Для вираження ступеня вияву ознаки в порівнюваних предметах якісні прикметники можуть утворювати дві форми - вищого і найвищого ступенів порівняння. Вищий позначає ознаку, яка виражена більшою або меншою мірою, ніж інша. Форма вищого ступеня буває простою і складною: вагомий - вагоміший - більш вагомий. Значення вищого ступеня можуть підсилювати прислівники міри і ступеня, які перетворюються на підсилювальні частки: багато, набагато, значно. За допомогою прислівника трохи також надається значення незначної міри вияву, нижчого/вищого порогу ознаки. Найвищий ступінь порівняння вказує на те, що в одному з порівнюваних предметів ознака виражена найбільшою/найменшою мірою. Дві форми: проста (за допомогою префікса най-) і складна (за допомогою слів найбільш/найменш + звичайний прикметник). Не всі якісні прикметники утворюють ступені порівняння. Не мають вищого й найвищого ступеня прикметники, що утворюються з допомогою суфікса зменшеності, збільшеності та префікса пре-. Прикметники, що виражають абсолютний поріг ознаки. Назви кольорів, що перейшли з розряду відносних.

Прикметники якісні, присвійні, відносні. За особливостями вираження безпосередньої ознаки чи відношення одного предмета до іншого або до особи і за граматичними ознаками прикметники поділяються на якісні, відносні та присвійні. Якісні виражають безпосередньо виявлені ознаки предмета без відношення до іншого предмета чи особи: довгий, рівний, теплий, яскравий. Виражають ознаки за кольором, розміром, вагою, слухом, смаком, запахом, температурою, формою, на дотик. Якісні прикметники мають тільки повну форму, за винятком деяких, що зберегли давню коротку. Крім повної форми, головною граматичною ознакою якісних прикметників є здатність утворювати ступені порівняння. Відносні прикметники виражають ознаку предмета опосередковано - через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану: земляний, туманний, сонник, дерев'яний. Виражють ознаки за призначенням предмету, за належністю установі, органіщзації, за просторовими або часовими ознаками, за відношеннм до вимірів предметів . На відміну від якісних, відносні не вступають а антонімічні відношення, не можуть приєднувати прислівники із значенням міри або ступеня вираження ознаки. Присвійні прикметники виражають належність предмета окремій людині, тварині або персоніфікованій істоті: братів, Іванів, мамин. Виражають індивідуальну віднесеність істот, і