Поділ числівників за значенням. За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові. Кількісні означають число/кількість предметів за лічби і відповідають на запитання скільки? - це власне числівники: дев'ять, шістдесят, сімнадцять. Порядкові - порядок при лічбі, відповідають на запитання котрий? : перший, мільйонний. Крім кількісних числівників, поняття кількості в УМ можуть позначати деякі іменники: двійка, пара, п'ятірка, сотня, копа, чверть, раз; прислівники - багато, мало, чимало, а також прикметники - подвійний, потрійний, стоденний. Такі слова з кількісним значенням виступають з подібною до числівника синтаксичною роллю, але зберігають свою частиномовну приналежність.

Займенник. Поділ займенників за значеннм. Самостійна повнозначна частина мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Значення визначається з контексту на основі співвіднесеності з назвами предметів, о або к. Співвіднесеність з назвою предметів виявляють займенники, що відповідають на питання хто? Що? - особові. Співвіднесеність з ознаками - на питання який? Чий? - присвійні та означальні. Співвіднесеність з кількісню та порядком при лічбі - скільки? Котрий? - кількісні. Займенникам, що вказують на предмети, властиві морфологічні ознаки, подібні до іменникових. Одні з них вказують на істоти: я, ти, ми, хтось, абихто; - інші на неістоти - що, щось, абищо. Окремі можуть мати рід (він, вона, воно), число (вони).

Відмінювання різних розрядів займенників. Усі займенники, що вказують на предмет, змінюються за відмінками. Займенники стільки, скільки пов'язані з кількісним числівником і подібно до нього змінюються за відмінками, а займенник котрий, пов'язаний з порядковим числівником - за відмінками, родом і числом. У реченні займенники, що вказують на предмети, виступають підметом або додатком, рідко - обставиною. Можуть виконувати роль іменної частини складеного присудку. Синтаксична роль займенників, що вказують на кількість/порядок предметів, виступають у реченні разом з іменником у ролі підмета або додатка, а у непрямих відмінках - означення. Займенник котрий? може виступати іменною частиною складеного присудка в питальному реченні.

Особливості узгодження підмета і присудка. Присудок, як правило,узгоджується з підметом у тих граматичних значеннях, які є для них спільними. Це може бути рід (Теля бігало; листок був зеленим), число (хлопець ходить; хлопці ходять), особа (я гуляю; ти гуляєш; він гуляє). Якщо підмет виражено іменником чоловічого роду, що означає професію і в даному реченні стосується особи жіночої статі, то присудок може стояти як в чоловічому, так і жіночому роді, у офіційному стилі - переважає чоловічий. При підметах-іменниках спільного роду форма присудка орієнтується на стать особи, названої підметом. Якщо іменник є власною назвою, то рід присудка визначається родом родової назви. Якщо підмет виражено абревіатурою, присудок орієнтується на граматичний рід ключового слова, крім тих абревіатур, що морфологізувалися. Якщо підмет і іменна частина присудка виражені іменниками в називному відмінку, то рід дієслова-зв'язки може орієнтуватися як на підмет, так і на присудок. Якщо ж іменна частина присудка стоїть в орудному відмінку, зв'язка узгоджується з підметом. Коли підмет виражений займенником це, зв'язка завжди орієнтується на іменник присудка. Число: Якщо складений підмет виражено сполученням кількісного числівника, неозначено-кількісного числівника, кількісного іменника з іменником у формі родового відмінка множини, то присудок може мати як форму однини, так і форму множини (п'ятеро гостей прийшли/прийшло).

Відокремлені означення та прикладки. Відокремлення - це смислове та інтонаційне виділення другорядних членів речення для надання їм граматичної та смислової ваги. За семантично-граматичними ознаками відокремлені члени речення поділяються на власне відокремлені, а також уточнюючі чр. Найчастіше означення відокремлюються за таких умов: Якщо вони виражені прикметниковими та дієприкметниковими зворотами, І. е. : Ніч, осяяна світом яблуні, затуманена, мов роса. Якщо вони стоять після підмета, вираженого іменником, перед яким уже є означення. Якщо препозитивне означення, виражене прикметником і дієприкметниковим зворотом, має додаткове обставинне значення причини, умови, допустовості. Якщо означення відноситься до особового займенника. Якщо означення відірване від означуваного члова іншими сленами речення, особливо присудком. Неузгоджені означення, виражені інфінітивом, відокремлюються тире, якщо вони виділяються інтонаційно і перед ними можна поставити "а саме". Не відокремлюються означення, які стосуються присудка, препозитивні означення, виражені дієприкметниковими чи прикметниковими зворотами, що не мають обставинного відтінку. Перед сполучником і, який з'єднує два означення, виражених дієприкметниковим зворотом, кома не ставиться. Якщо означення, виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означення, вираженого прикметником, то кома ставиться тільки між ними. Кома при відокремлених прикладках: якщо прикладка поширена і стоїть після означуваного іменника, якщо прикладка стоїть у препозиції і має обставинне значення. Якщо прикладка має лише означальне значення, вона не відокремлюється. Прикладка, що стосується особових займенників, виділяється комами незалежно від їх позиції. Якщо перед прикладкою, вираженою іменником, що означає власну назву, можна поставити "тобто", "а саме" - виділяється комами. Якщо прикладка виражає загальний іменник, стосується власної назви і стоїть після неї, якщо прикладка приєднується за допомогою слів "родом", "на ім'я", прикладки зі сполучником "як", якщо вони мають значення причини - відокремлюються. Не виділяються комами звороти прикладкового характеру зі сполучником "як" у значенні "у ролі кого, чого", що тяжіють до присудка. Відокремлюються прикладки,