Відокремлені обставини та додатки. Обставини, виражені одиничним дієприслівником або дієприслівниковим зворотом, у реченні майже завжди відокремлюються. Ці відокремлення виконують особливу роль: виражаючи другорядку дію, вони відносяться як до дієслова-присудка, так і до підмета. Тому в реченнях з відокремленою обставиною, вираженою дієприслівником або д. зворотом, виконавець основної та другорядної дії спільний, І. е. : "З лави, стогнучи, підвівся Бараболя". Відокремлені д. звороти і одиничні дієприслівники можуть виражати дію, яка відбувається одночасно або послідовно з основною дією речення, вираженою дієсловом-присудком, а також дію, яка передує основній. У таких реченнях д. звороти за своєю семантикою близькі до присудка. Обставинні відношення більш чітко виступають у тих випадках, коли дієприслівник виражає стан, при якому відбувається основна дія речення. Такі відокремлення можуть виступати у функції обставини способу дії (можуть поєднуватися з дієсловом-присудком посередництвом сполучників мов, немов, наче, неначе, що надають відокремленню уявного значення; здебільшого це д. звороти фразеологічного типу), часу (можуть бути своєрідним уточненням до попередньої обстваини часу, вираженої прислівником, причини (значення може поєднуватися з часовим), мети (вносять у речення відтінок намагання, бажання, наміру), умови, допусту (означають умову, всупереч якій відбувається основна дія, виражена присудком. Дієприслівники, співвідносні з дієсловом-зв'язкою, лексичного значення не мають, семантика передається залежним від дієприкметника словом. Деякі дієприслівникові звороти фразеологічного типу, до складу якого входять слова кажучи, говорячи, виступають у функції відокремлених комами вставних словосполучень. Дієприслівники та д. звороти, що стоять після сполучників сурядності і підрядності, відокремлюються в тих випадках, коли сполучник стосується інших членів речення, з'єднує його складові частини. Словосполучення з прийменниками незважаючи на, починаючи з завжди відокремлюються. Відокремлюються обставини, виражені відмінковими формами іменників та прислівниками, які мають уточнювальне та пояснювальне значення і відносяться до іншої однотипної обставини, безпосередньо пов'язаної з дієсловом-присудком. Уточнювально-пояснювальними бувають обставини місця, часу, способу дії. Факультативно відокремлюються обставини, виражені іменником з прийменником або прийменниковим словосполученням. Ці синтаксичні групи відносяться до дієслова-присудка і не виражають уточнення. Найчастіше виступають у функції обставини причини, умови. Починаються з "залежно від", "згідно з" тощо. Додатки порівняно з означеннями і обставинами відокремлюються рідко, їх відокремлення залежить від змістового навантаження. Формально-лексичною ознакою їх відокремлення виступає наявність на початку прийменників крім, опріч, замість, що виступають з іменниками в родовому відмінку. На письмі виділяються комами.

Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні. Частини безсполучникового складного речення можуть відділятися одна від одної комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире. Два знаки - кома і крапка з комою - розділяють компоненти складного речення, як засіб його графічного членування. Крапка з комою вживається в ускладнених безсполучникових реченнях з більшою кількістю компонентів, у комбінації з іншими розділовими знаками. Тире і двокрапка - семантизовані пунктуаційні знаки: вони передають відношення причини і наслідку, умови, протиставлення, пояснення, приєднання. Кома ставиться в безсполучниковому складному реченні, коли його компоненти створюють єдність складної думки, виражаючи одночасність, послідовність чи спільність дії: І. е. : Зелена трава горить-палає зеленим огнем, на її довгих листочках грає й сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса. Крапка з комою вживається тоді, коли окремі частини безсполучникового складного речення не мають тісного зв'язку у змісті, або в середині частини вже є свої коми. І. е. Усміх пославши в останнім промінні, згинуло радісне літо; дощик уїдливий, дощик осінній, наче крізь сито. Двокрапка вживаються: 1)якщо друга частина складного речення пояснює, доповнює першу, розкриває її зміст. І. е. : А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо дивна річ: людина кожна якоюсь мірою поет. 2)якщо друга частина означає причину, підставу того, про що говориться в першій, І. е. : Немає в нас ні одного достойного проректи українське слово Т. Шевченка: уся сила і краса нашої мови тільки йому одному одкрилася. 3)якщо в першій частині є дієслова знати, чути, бачити, розуміти, вирішувати, дивуватися, дивитися, які разом з інтонацією попереджають, що в наступному реченні буде викладено якийсь факт. І. е. : Глянув в далечінь: на горах було видно Київ. Тире в безсполучниковому складному реченні ставиться: 1)при зіставленні чи протиставленні змісту частин. І. е. : Розум без книги - птах без крил. 2)при швидкій зміні подій чи несподіваному наслідку, І. е. : "Заспівала жінка - зал завмер, очікуючи дива"; 3)якщо в першій частині зазначається час, умова, причина того, про що говорится в другій частині. І. е. : Не перепинити цієї живої народної ріки до церкви - в святості її живе наш дух. У вживанні розділових знаків у безсполучниковому складному реченні відзначається непослідовність, що відтворює неконкретність змістових відношень між частинами складного речення, а також іншою тактикою їх розстановки в давнішніх безсполучникових конструкціях.