“Українська мова крізь віки”

(історія і розвиток)

План

Вступ. Мова – явище природне.

Зникнення мови призводить до зникнення націй?

Що таке єдність мови і мовлення?

Українська мова – багата, самобутня, красива і милозвучна.

Історія української мови впродовж ХV-XVIII ст.

Важка доля української мови впродовж ХІХ ст. Українізація.

Українська мова в кінці ХХ ст.

Література.

1. У сучасному українському суспільстві, що прагне до відкритості й толерантності, українській мові повер-таються ті її елементи, що силоміць були вилучені з норми, і зокрема такі, які відтворюють і поповнюють національний образ нашої мови на всіх рівнях її структури завдяки приведенню у відповідність з етнічною природою української мови норм літера-турної вимови і правопису, граматичних форм і синтак-сичних конструкцій, багатоманіття лексико-семантичних варіантів, синонімії і фразеології, стильових і жанрових особливостей функціональних типів мовлення писем-ної та усної форм мови.

Віками народ витворював собі мову. Від звука, слова - до пісні. Триста тисяч пісень склала Україна українською, своєю мовою. Серед них - світові шедеври. Українське слово зажило визнання і шани серед близьких і далеких народів. Україна створила мистецтво, визнане в усьому світі. Україна дала людству геніальних мислителів, поетів. Українська нація - сформована, цивілізована, працьовита, талановита. І ця нація перестає бути нацією. Відхрещується від себе, від своєї мови, від того, що є скарбом душі і думки. Розчиняє свою сутність у чужій, перемішується з нею, намагається стати однаковою з нею, приймаючи її мову, зрікаючись своєї. А можливо, це не так і страшно? Можливо, українець, вивчивши російську чи будь-яку іншу мову, може стати повноцінним митцем, громадянином, виразити себе в чужому слові, створити шедеври світового мистецтва, вселити в них душу?

Ну, що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється, - ожива,

Як їх почує! -

писав Тарас Шевченко.

Чому ж людське серце так відчуває рідне слово?

Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!.. -

сказав великий поет. Бога сприймаємо як природу, як істину, її найвищу суть. Отже, мова - явище природне. Природою вона дається людині, як характер, темперамент... "Мова - це психофізична функція, що переживає такий самий складний процес еволюції, як і організм людини, і, отже, найтісніше пов'язана з розвитком мислення, ініціативи... Мова - це не просто звуки, відтворені відповідними м'язами відповідних органів. Це голос народу, неповторного тембру й інтонації, це один з факторів спадкового механізму, який виокремлює ту чи іншу спільність у всесвітньому многоголоссі як самостійну індивідуальність. Втрата слуху веде до втрати тембру, а отже, власного голосу, що кінець кінцем нівелює народ як неповторне, оригінальне явище.

Оскільки мова як станова ознака самого поняття нації є тією своєрідною перфокартою, в якій закодована пам'ять усіх поколінь, історія народу, анкета його родоводу, неперехідні моральні цінності, закони пращурів, біоритми національного інстинкту, психофізична структура етичного типу, то, зрозуміло, втрата мови вільно чи невільно веде до щезання й самої нації.

Що протиприродно взагалі... Як примус згори зректися своєї мови, так і добровільна відмова від неї - акт однаковою мірою протиприродний", - читаємо у статті Бориса Олійника (Літ. Україна. - 1989. - 21 груд.).

Людина у своєму розвитку постійно прагнула до істини, до самовдосконалення, проходячи через терни, помиляючись. Ідея про новий ідеальний суспільний лад поєднувалася із створенням однієї мови. Одна мова на весь світ - чим не приваблива ідея? Адже всі люди походять від одного кореня, як і мови. Але ж мови поставали одночасно. Кожна мова самозародкова у спільному корені. І всі поєднані. Слов'янські мови входять у велику сім'ю індоєвропейських мов. Але в тій сім'ї є і балтійські (литовська, латвійська, старопруська); і германські (німецька, англійська, датська, шведська, норвезька); і романські (італійська, французька, румунська, молдавська, іспанська, португальська, утворені на основі латинської) мови...

2. У глибоку давнину спільнослов'янська мова виробила риси, які виділяли праслов'янську мову серед інших індоєвропейських мов. У кожній нації, народності, як і в їх мовах, виробляла природа своєрідне, лише їм притаманне. Говорити чужою мовою легше, ніж думати, думати легше, ніж переживати. Може, тому, що переживання завжди дуже глибинні, часто не керовані людиною. Людина в переживаннях стає істинно природною, сама собою. Переживання ідуть від сутності людини, виражаючи її психофізичний стан, її природу і неповторність. Підмінити мову мовою не можна. Російське слово "звезда" і українське "зірка" - це не одне й те саме, оскільки поняття зірка пов'язане з такими поняттями,. як зір, зрак, жар, зримо, зрілість, зріст... Якщо русифікований українець вжив слово "звезда", він звузив смисловий спектр до одиничного значення. Із слова вивітрилася його біографія. Воно втратило свою глибину, повноту та багатовимірність. З російської "звезды" в українській свідомості не вийде голограма. Буде лише одна площина. "Я певен, - говорить Павло Мовчан, - що слова відбиваються, відпечатуються духом своїм, своєю багатовимірністю у всьому матеріальному світі. Повнота слів - це повнота світу. Ущербність мови, ущербність зденаціоналізованої свідомості - це ущербність і людська і всього світу. Асимільована свідомість оперує лише оболонками слів, себто морфемами та симемами за визначенням П.Флоренського, але не сутнісними ядрами слів. А це вже не природна мова, не її природне функціонування, а завчене, механічне користування нею. Через те й говоримо зараз про неймовірне пониження як мовне, так і моральне... Всяка ж механічність призводить до мертвотності" (Літ.Україна. - 1989. - 23 листоп.).

Збіднення мов, звуження значення слів, заміна природної