"Адже мова, - пише далі П.Мовчан, - це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позна-читися на зміні антропологічного типу. Зменшується об'єм пам'яті... Якщо замість сорока найменувань криги у балкарців чи тридцяти назв снігу в ненців вживатиметься лише одна - просто сніг і просто крига, то, зрозуміла річ, це не може не позначитися на всіх параметрах того чи того генотипу. І зникнення чотирьох з половиною тисяч слів з активного словника балкарців, як свідчить літературознавець Фатіма Улієбієва, це цілі геологічні зсуви в національній свідомості, національній психіці. Про такі "геозміщення" можемо говорити і ми, українці, чия мова розвивалася неприродно-однобічно, розвивалась у бік надмірної художності. У нас практично відсутня мова міста, наукова мова, мова канцелярська, мова технічна..."

Де причини духовного зубожіння? Де причини морального падіння людей? Збіднення мов, пам'яті, свідомості призводить до збіднення світу. Втрата рідного спричиняє моральне зубожіння. Людина набула мову, коли випросталася. Потяг людини до вищого відбився і в мові. Мова реагує на всі соціальні, національні деформації. Наруга над нею призводить до моральної ущербності. Звуження сфери вжитку мови - це звуження зони духовності, це деградація. Хто не поважає рідної мови, не поважатиме й інші. Російська мова не збагатилася від того, що нею заговорили різні народи, забувши свої мови. Знецінили свою, то так і до російської поставилися. Російська мова спростилася, спотворилася. З мовами відбувається те саме, що й з людьми: історичне зубожіння. Той, хто оберігає, шанує рідне, поціновує і чуже: мову, культуру, землю, традиції. Хвороба мови - це духовна хвороба людей, хвороба світу. Вакуум заповнюється. І ось з'являються в мові слова-покручі, які спотворюють усю мову, а вона, у свою чергу, збіднює світ, поглинає душу людини. Денаціоналі-зованою людиною легко керувати, бо вона байдужа, у неї немає рідного, вона ні до чого не прихилена душею, вона не здатна вболівати за рідне, боронити його. А якщо денаціоналізований народ? Приручений, легко керований, бо він з деформованою душею. Такий народ сам здатен поглумитися над іншим і не захистить свого, бо йому байдуже, де жити, яку віру сповідувати, якою мовою говорити...

3. Усім відомо, яка милозвучна й чарівна французька мова. Тим цікавіше дізнатися, якої думки француз про українську мову. Згадаймо П'єра Шевальє, який тривалий час перебував у Польщі й на Україні під час Хмельниччини і навіть командував загоном українських козаків. Він знав українську мову. У своїй праці "Історія війни козаків проти Польщі", що вийшла в Парижі 1663 p., він написав про українську мову так: "Вона дуже ніжна й сповнена пестливих виразів та надзвичайно витончених зворотів". "Все можна цією мовою вдіяти, - пише Микита Шумило у статті "Могутня й чарівна", - приголубити, нашепотіти чари, потрясти душу, примусити глибоко задуматися, затужити, а можна й обсипати ласкою радості, захопити нестримними веселощами... дати душі силу та нечувані подвиги. Всесильна, могутня мова Тараса Шевченка" (Укр.мова і літ. в шк. - 1963. - № 7).

Недалекі люди стверджували, що українська мова годиться тільки для зображення простого селянського життя. А яка глибоко філософська поезія Лесі Українки! Які вишукані твори Михайла Коцюбинського! Найскладніші переживання, найхимерніші настрої, найнесподіваніші звиви думок передано гнучкою мовою, здатною проникнути в найпотаємніші куточки людської психіки. Українське слово злилося з музикою у Павла Тичини. Високою простотою і народністю чарують твори Григора Тютюнника і Василя Симоненка.

Рідній мові присвячено чимало віршів. Дуже часто поети висловлюють у них своє вболівання за її долю.

Якби я втратив очі, Україно,

То зміг би жить, не бачачи ланів,

Поліських плес, подільських ясенів,

Дніпра, що стелить хвилі, наче сіно.

У глибині моїх темнот і снів

Твоя лунала б мова солов'їне;

Той світ, що ти дала мені у віно,

Від сяйва слова знову заяснів.

А глухоти не зможу перенести,

Бо не вкладе ніхто в печальні жести

Шум Черемоша, співи солов'я.

Дивитися на радощі обнови,

Та материнської не чути мови –

Ото була б загибель - смерть моя.

Дмитро Павличко

Я - украинец

Я - украинец, до седьмых колен.

Прапрадед мой шелками шит на Сечи.

И ни чужбина, ни турецкий плен

Его козацкой не лишили речи.

Мне этот клад передавал отец.

И мама с молоком передавала.

И пил я нежность их родных сердец,

И их любовь стихом во мне звучала.

Но закружило. На моей щеке

Густой щетиной проростали годы.

И стих на украинском языке

Я не пою, и не в угоду моде.

Я растерял, как воду из горсти,

Тот клад, что сохранил в неволе прадед, -

Не знаю языка, сказать по правде...

Простите, сыновья, и, дочь, прости.

Прости мене, прапрадіде-козаче,

Прости мене, мій споконвічний краю,

За те, що на російській мові плачу

Об тім, що мови рідної не знаю.

Володимир Шовкошитний

4. Росіяни, на відміну від інших народів, що живуть в Україні, упродовж віків вільно розвивали свою мову, зберігали традиції та звичаї і нині мають високорозвинену національну культуру. Це пояснюється тим, що вони жили компактно, постійно підтримували зв'язки з основним етносом, дбайливо ставилися до своїх культурних надбань. Велику роль зіграла також русифікаторська й великодержавна шовіністична політика царських урядів, що підносила престиж російського люду серед інших народів і народностей.

Український же народ протягом багатьох віків виборював право на свою мову. Політика національного гноблення і русифікації, що її проводив царизм, гальмувала природний процес становлення і розвитку української