“МОВА І МОВЛЕННЯ”

ПЛАН

1. Поняття мови і мовлення

2. Основні параметри мови і мовлення

3. Про первинність між мовою і мовленням, мова і мислення

Висновки

Список використаної літератури

1. Поняття мови і мовлення

Усе те, що пересічні мовці розуміють під словом мова, насправді є власне мовою і мовленням. Розмежування мо-ви і мовлення теоретично обґрунтоване швейцарським лін-гвістом Ф. де Соссюром — одним із найвідоміших теоре-тиків мовознавства й основоположників сучасного етапу в мовознавстві.

Незаперечним фактом є те, що існує єдина українсь-ка мова. Однак кожен із тих, для кого українська мова є рідною, користується нею по-своєму. Мовець бере з неї не все (всього він не зможе засвоїти за життя), а лише те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мов-ним уподобанням. Іншими словами, кожного мовця ха-рактеризує власне мовлення, яке є унікальним, непов-торним.

Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціону-вання.

Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і гра-матика, які існують у потенції, в можливості.

Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мов-лення окремої людини, про мовлення молоді, усне побу-тове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне використання можливостей мови.

Для того щоб краще зрозуміти різницю між мовою і мовленням, Ф. де Соссюр наводив аналогію з шахами. Ша-хова дошка, шахові фігури та правила шахової гри — мо-ва; конкретне розігрування шахової партії — мовлення.

2. Основні параметри мови і мовлення

Загалом мову і мовлення розрізняють за такими пара-метрами:

1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному (мовленні). Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачи-ти і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосе-редньо спостерігати неможливо. Саме тому лінгвіст має справу з мовленням (вивчає звучне мовлення або тексти). Завдання лінгвіста "добути" з мовлення мову.

2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загаль-ноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. Так, наприклад, сучасна українська літера-турна мова охоплює період від І. Котляревського до наших днів, її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та гра-матичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні лю-ди можуть припускатися помилок. Мову можна порівня-ти з написаною композитором симфонією. Під час виконан-ня симфонії (мовлення) хтось із музикантів помилково мо-же "взяти" не ту ноту. Зрештою, і весь твір по-своєму мо-же бути "прочитаний" і зінтерпретований диригентом.

Унікальність мовлення полягає у своєрідному вико-ристанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (ви-падкових) слів, словоформ, словосполучень тощо. На-приклад, в одній поезії І. Драча є така фраза: Вагітна скрипка стане породіллю. Українська мова словосполу-чення вагітна скрипка не допускає, однак в оказіональ-ному поетичному мовленні І. Драча воно виявилося високохудожнім та ефективним (яскраво передає ситуацію очікування гри на скрипці, бажання скрипаля відтвори-ти, а слухача почути її мелодійні звуки). Чи візьмемо єсенінське Отговорила роща золотая березовым веселым языком. У російські мові немає словосполучень роща от-говорила, березовый язык, але в мовленні С. Єсеніна такі "порушення" мовних норм стають яскравим художнім засобом.

3. Мова — явище психічне, а мовлення — психо-фізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологі-чний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприй-манням. Особливо помітний цей аспект при звуковій (аку-стичній і фізіологічній) характеристиці мовлення. Мов-лення можна характеризувати за темпом, тембром, три-валістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляють-ся послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мов-лення, мова має ієрархічну будову.

Дехто з мовознавців протиставляє мову мовленню, як соціальне індивідуальному. Насправді і мова, і мов-лення — явища соціальні, бо основна функція мови — бути засобом спілкування, і люди розмовляють (корис-туються мовленням) не для того, щоб демонструвати своє вміння говорити, а щоб передати комусь якусь інфор-мацію. Щоправда, мовлення має й індивідуальний ас-пект. Воно є індивідуальним за виконанням, завжди на-лежить конкретним людям. Індивідуальність мовлення проступає у відборі мовних елементів, в улюблених син-таксичних конструкціях, у частотності вживання мов-них засобів, у мимовільних чи навмисних порушеннях мовних норм тощо.

3. Про первинність між мовою і мовленням, мова і мислення

З історичного погляду мовлення первинне, а мова вто-ринна. Спершу виникали в мовленні окремі слова, фрази тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова. З по-гляду сучасності, навпаки, мовлення твориться з фактів мови: для вираження думки мовець відбирає з мови необ-хідні мовні одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в мові граматичними правилами.

Однак слід пам'ятати, що мова і мовлення тісно пов'я-зані між собою: мова не тільки породжує мовлення, стри-мує його неспинну стихію, а й живиться ним, змінюєть-ся, розвивається під його впливом. У мовленні з'являєть-ся нове, оказіональне, яке з часом може проникнути в мову, стати фактом мови.

Мовленнєву діяльність, а саме психічні закономірнос-ті породження та сприйняття мовлення, механізми, які керують цими процесами і забезпечують оволодіння мо-вою, а також мовну здатність людини в контексті її пси-хічних та інтелектуальних здібностей вивчає психо-лінгвістика, яка виокремилася як лінгвістична дисциплі-на в середині XX ст.

Мислення — узагальнене й абстрактне відображення мозком