Вступ

Розділ І. Вивчення української мови й літератури як дидактична проблема.

§ 1.1. Історіографія проблеми.

§ 1.2. Провідні чинники формування дидактичних основ вивчення української мови й літератури в Галичині.

§ 1.3. Нормативно-правова база щодо мови викладання в школах краю досліджуваного періоду.

Розділ ІІ. Викладання рідної мови в школах Галичини другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст.

§ 2.1. Місце української мови в навчальних планах і програмах для народних та середніх шкіл краю.

§ 2.2. Операційно-діяльнісний компонент викладання української мови й літератури.

2.2.1. Принципи вивчення рідної мови.

2.2.2. Методи, прийоми, засоби навчання української мови.

§ 2.3. Особливості методики вивчення основних розділів шкільного курсу української мови.

§ 2.4. Методичне забезпечення вивчення рідної мови й літератури.

2.4.1. Методичне забезпечення вчителів-словесників.

2.4.2. Особливості підручників з української мови й літератури.

§ 2.5. Позакласна робота з рідної мови в українських школах краю досліджуваного періоду.

Висновки

ВСТУП

Одним з важливих завдань освіти в Україні на сучасному етапі є залучення молоді до національної культури на основі рідної мови.

Рідна мова є основою виховання спільноти, тому поняття соборності нарону, національної ідеї найтісніше пов’язане з його мовою. Відродження мови сприяє оновленню ментальності, національного характеру народу, зміцненню його позитивних якостей.

К. Ушинський наголошував: “Мова – найважливіший, найбагатіший і найміцніший зв’язок, що зв’язує віджилі, живучі й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле... Коли зникає мова, - народу немає більше!... Поки живе мова народу в устах народу, до того часу живе народ...”. (Ушинський К. Вибрані педагогічні твори. – К., 1983. – Т.1. – 423с., с.123).

Намагаючись побудувати сучасну школу як гуманістичну, ми мусимо враховувати ті кращі здобутки, особливо у викладанні рідної мови, які накопичені нашими попередниками, зокрема, в Галичині. На важливості такої роботи наголошувалося на третім Всесвітнім форумі українців. У резолюції секції “Перспективи освітньо-виховної роботи в Україні та зарубіжжі” було визнано необхідним “донести до освітян якомога більшу повноту надбань української національної педагогіки” (Перспективи освітньо-виховної роботи в Україні та зарубіжжі // Освіта України. – 2001. – 18 вересня. - № 41. – С.5).

Перегляд загальнокультурних та соціолінгвістичних підходів до вивчення української мови, яка має статус державної в суверенній Україні, зумовлює посилення уваги до напрацьованих прийомів, методів, засобів вивчення мови, ролі видатних діячів минулого в розробленні дидактичних основ вивчення рідної мови.

За останні роки вже з’ясовано значення галицьких освітян в становленні і розвитку українського шкільництва. Велика заслуга в цьому належить Б. Ступарику, його учням та послідовникам (Б. Гречин, Т. Завгородня, Н. Чаграк, М. Чепіль та ін.). Завдяки їхнім розвідками стало зрозуміло, який внесок у розвиток дидактичних ідей у Галичині другої половини ХІХ – початку ХХст. зробили такі педагоги і науковці, як М. Базник, В. Безушко, В. Бень, І. Велигорський, Я. Куцій, І. Лобай,
Я. Мацюк, Д. Петрів, В. Ярмів та ін., у методику викладання української мови та літератури О. Барвінський, Г. Врецьона, Є. Грицак, А. Домбровський, Я. Кузьмів,
А. Крушельницький, І. Петрів та інші.

Питання мови викладання у всі часи було одним з найактуальніших. Особливої гостроти боротьба за рідну мову викладання набула в Галичині наприкінці ХІХст. Оскільки намісниками в краї були, як правило, поляки, то, крім онімечування, українці зазнавали це й полонізації. Такий подвійний гніт негативно відбився на всьому суспільному, освітньому житті краю: в школах законодавчо закріпилася чужа мова викладання, навчальні плани й програми будувались за чужим взірцем. Боротьбу за рідну мову викладання в контексті розвитку шкільництва розкривають наукові розвідки, публікації сучасних учених й дослідників Д. Герцюка, І. Зайченка, І. Курляк, С. Лаби, Б. Ступарика та інших.

(Герцюк Д.Д., Учительський рух на західноукраїнських землях (др. пол. ХІХ – поч. ХХст.) // Автореф. дис. ... канд. пед. наук – К., 1996 – 24с.;

Зайченко І.В. Проблеми української національної школи в пресі другої половини ХІХ – початку ХХст. ... Автореф. дис. – доктора пед. наук. – К., 1996. – 44с.;

Курляк І.Є. Українська гімназійна освіта в Галичині (1865-1918рр.). – Львів, 1997. – 22с.;

Лаба С.Б. Ідея української національної школи у педагогічній пресі на західноукраїнських землях;

Ступа рик Б.М. Національна школа: витоки, становище. – Івано-Франківськ, 1992. – 192с.)

Упродовж досліджуваного періоду питання підручникотворення, проблем правопису, методичного забезпечення шкіл піднімали галицькі педагоги на сторінках тогочасних педагогічних часописів. О. Барвінський, Г. Врецьона,
Г. Зарицький, М. Пачовський та інші учителі-практики й громадські діячі краю виступали за необхідність викладання в школах рідною мовою, проти утраквізму, за потребу пошуку нових форм і методів вивчення української мови. (Барвінський О. Вплив науки языка матерного на вихованнє // Школьна часопись. – 1880, - Ч.4. – С.25-27; Ч.5. – С.33-34; Ч.6. – С.41-42; Врецьона Г. Вопитуюча наука // Школьна часопись. – 1881, - Ч.8. – С.57-58; Ч.9. – С.65-66; Ч.10. – С.73-74; Зарицький Г. О средствах доброго виховання шкільної молодежі // Газета школьна. – 1879, - Ч.11. – С.87; Згарський Є. Письма о педагогії // Газета школьна. – 1876, - Ч.1. – С.1-3; Ч.2. – С.13-16; Пачовський М. Замітки до науки руської мови в середніх школах. – Львів, 1898. – 48с.)

Узагальнення теоретичних підходів щодо виховної спрямованості змісту українських шкільних підручників з літератури для молодших класів (ХІХст. – кінець ХХст.) знайшли своє відображення у працях І. Бая, О.Клименко, Н. Кузьменко, О. Фізеші. У них окреслено значення букварів і читанок на українських землях, роль