1. Місце старослов’янської мови серед слов’янських мов.

2. Поняття про праслов’янську мову, її зв’язок зі старослов’янською.

3. Питання про народну основу старослов’янської мови.

4. Джерела вивчення старослов’янської мови.

5. Значення вивчення старослов’янської мови.

6. Умови та причини виникнення перших слов’янських азбук.

7. Діяльність братів Кирила та Мефодія зі створення слов’янських азбук.

8. Порівняльна характеристика слов’янських азбук.

9. Загальна характеристика голосних фонем старослов’янської мови.

10. Основні фонетичні закони розвитку праслов’янської системи голосних.

11. Зредуковані голосні [ъ] та [ь] у старослов’янській мові IX ст.

12. Сильна і слабка позиції зредукованих. Їхні позиційні варіанти [і] та [ы].

13. Доля зредукованих голосних наприкінці X – в XI ст. Відображення результатів цих змін у писемних пам’ятках.

14. Носові голосні, їх походження та функціонування в старослов’янській мові. Відповідники голосних в українській мові.

15. Класифікація старослов’янських приголосних за участю голосу й шуму, за місцем і способом творення.

16. Класифікація старослов’янських приголосних за твердістю-м’якістю.

17. Перша палаталізація задньоязикових та її наслідки.

18. Друга палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.

19. Третя палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.

20. Зміни губних і сонорних у сполученні з *j.

21. Зміни приголосних *d, *t, *z, *s, *r, *l, *n у сполученні з *j.

22. Зміни в групах приголосних у праслов’янській мові у зв’язку із дією закону відкритого складу.

23. Фонетична структура складу старослов’янської мови IX ст.

24. Причини й результати змін сполук *ort, *olt, *tort, *tolt, *tert, *telt.

25. Складотворчі [р] і [л], їх походження та функціонування у старослов’янській мові. Доля складотворних приголосних у сучасних слов’янських мовах.

26. Поняття про стару основу іменників. Поділ іменників на відміни за старою основою.

27. Іменники *-в, *-jв-основи. Їх відмінювання.

28. Іменники *-o, *jo-основи. Їх відмінювання.

29. Іменники *-u -основи. Їх відмінювання.

30. Іменники *-i -основи. Особливості їх відмінювання.

31. Особові займенники в старослов’янській мові, їх склад і відмінювання.

32. Предметно-особовий займенник, його значення й уживання.

33. Вказівні займенники в старослов’янській мові.

34. Поняття про прикметник. Творення повних прикметників у старослов’янській мові, їх відмінювання і функціонування.

35. Походження прикметника як частини мови. Відмінювання і функціонування коротких прикметників.

36. Класи дієслів, принципи поділу на класи. Дієвідмінювання в теперішньому (простому майбутньому) часі в однині дієслів I-IV класів.

37. Атематичні дієслова, їх склад і дієвідмінювання в теперішньому (простому майбутньому) часі.

38. Поняття про абсолютні та відносні часи дієслова. Зразок дієвідмінювання в абсолютному часі.

39. Способи дієслів у старослов’янській мові. Дійсний спосіб. Дієвідмінювання дієслова в одному з часів.

40. Дієвідмінювання дієслів у теперішньому часі. Зв’язок дієвідмінювання і класу дієслова.

41. Форми майбутнього часу в старослов’янській мові.

42. Майбутній I у старослов’янській мові. Зразок дієвідмінювання.

43. Аорист, його значення й різновиди. Простий аорист, його утворення й уживання.

44. Сигматичний аорист, його утворення й уживання.

45. Імперфект, його утворення й уживання.

46. Перфект, його утворення й уживання.

47. Умовний спосіб, його утворення й уживання.

48. Наказовий спосіб дієслова, його утворення й уживання.

49. Іменні форми дієслова. Давальний самостійний.

50. Дієприкметники в старослов’янській мові, особливості їх творення й відмінювання.

1. Місце старослов’янської мови серед слов’янських мов.

Старослов’янська – перша літературна мова слов’ян, якою в середині IX ст. було здійснено перший переклад богослужбових книжок з грецької мови. Вона існувала в IX-XI ст. Не була розмовною. Вона була створена відносно вузьким колом людей для потреб християнської церкви як сакральна мова. Проте, набувши свого поширення як єдина книжно-писемна мова у різних слов’янських областях, під впливом живої народної мови вона поступово збагачувалася місцевими мовними особливостями. Після XI ст. в різних місцевостях поширювалися різні варіанти мови – ізводи.

2. Поняття про праслов’янську мову, її зв’язок зі старослов’янською.

Приблизно у II тис. до н.е. з групи споріднених діалектів індоєвропейської сім'ї мов виділяється праслов'янська мова як джерело всіх подальших слов'янських мов. Вона була єдиною мовою для всіх слов’ян приблизно до VII-VIII ст. н. е. Процес її формування пов’язаний із розпадом індоєвропейської мови на окремі групи мов. Праслов’янська мова, як і індоєвропейська, писемністю не засвідчена, тому вона є штучно реконструйованою. Слов’янські мови, як живі, так і мертві, походять з одного кореня – спільнослов’янської мови, що зумовлює лексичну і структурно-граматичну близькість між ними. Це можна спостерігати, порівнюючи назви побуту, виробничої діяльності, частин тіла у різних слов’янських мовах.

3. Питання про народну основу старослов’янської мови.

Історія дослідження старослов’янської мови фіксує декілька теорій, згідно з якими той чи інший діалект вважали основою для створення певної графічної системи. Найпоширеніші серед них: сербська, паннонська, моравська, руська, болгарська. Моравська теорія ґрунтується на тому, що Кирило і Мефодій деякий час перебували у Паннонії, що в Словенії. Словенський науковець Облак, досліджуючи різні говори слов’янського населення, у XIX ст. у районі міста Солунь виявив такий діалект, у якому вимова слів була дуже схожою на старослов’янську. Цей діалект належить до болгарської мови, близький до македонської. Ще одним чинником до розвитку цієї теорії було те, що з усіх слов’янських мов найближчою до старослов’янської є болгарська. Тому стверджується, що старослов’янську мову створено на ґрунті солунсько-македонського діалекту староболгарської мови.

4. Джерела вивчення старослов’янської мови.

До нашого часу дійшли лише копії найдавніших рукописів, зроблені учнями Костянтина і Мефодія. Ці пам’ятки не чисельні, кілька з них датовані кінцем X ст., а решта – XI ст. Глаголичні пам’ятки. Київські листки, або Київський місал, це уривок католицької меси, що підтверджує моравське походження тексту. Це найдавніша пам’ятка старослов’янського письма, що найточніше відтворює початковий етап слов’янської писемності. Зографське євангеліє. Це неповний рукопис, у ньому втрачено частину тексту. Маріїнське євангеліє.