свідоцтво не говорить про дві азбуки: житіє Кирила-первоучителя повідомляє тільки про те, що їм були винайдені слов'янські письмена, церковник Хоробрий також говорить тільки про одну азбуку. Немає свідоцтв і про те, що Кирило або Мефодій де-небудь створили нову, другу азбуку. Тому питання про умови появи в старослов’янській писемності двох азбук, про їх порівняльну старовину, про їх джерела і про їх укладачів було довгий час одним з найдискусійних. Кирилиця і глаголиця мали однакову кількість літер. З 43 глаголичних літер 39 передавали майже одні й ті самі звуки, що й літери кирилиці. Літери кирилиці та глаголиці мали абсолютно однакову назву і майже однаковий порядок розміщення, але дуже різнилися за формою. Форма кириличних літер була геометрично простою, чіткою і зручною для письма. З 43 літер кирилиці 24 були запозичені з грецького письма, а решта 19 – з інших мов чи власноручно створені з дотриманням єдиного графічного стилю. Форма ж літер глаголиці, насичена гачками, петлями, заокругленостями, була дуже складною. Незважаючи на значну відмінність у написанні алфавітів, все одно глаголичні літери за формою наближаються до відповідних кириличних. Особливо це виявляється у тих літерах, які не запозичені з грецького письма, а створено для передачі специфічних слов’янських звуків ж, ц, ч, ш. Глаголична азбука менш досконала за своїм складом ніж кирилична. У кирилиці є спеціальні позначення для йотованих голосних, розрізняються а та ять. У глаголиці цифрове значення літер відповідає порядку алфавіту, у кирилиці ж цифрове значення мають лише знаки, запозичені з грецького письма.
9. Загальна характеристика голосних фонем старослов’янської мови.
Голосні фонеми старослов’янської мови якісно розрізнялися за рядом. Вони могли бути переднього ( , , , , ), середнього ( ) і заднього ( , , , , ) рядів. За ступенем піднесення голосні були низького ( , ), середнього ( , , , , , ) і високого піднесення ( , , ). Також голосні поділялися на носові( , ) та ротові (всі інші). За тривалістю усі звуки поділяються на голосні неповного творення ( , ) та повного творення (всі інші). Позиційно редукованими були також ы та и, які утворилися з ъ або ь перед j або і. У зредукованих голосних виділяється сильна або слабка позиція. За участю губ голосні поділялися на лабіалізовані ( , , ) та не лабіалізовані (всі інші).
10. Основні фонетичні закони розвитку праслов’янської системи голосних.
У старослов’янській мові діяли ті самі фонетичні закони, що і в праслов’янській мові. Три закони: 1. У старослов’янській мові діяв закон висхідної звучності (відкритого складу). Усі склади були відкритими, закінчувалися на голосний. У межах одного складу звуки могли розташовуватися тільки в порядку наростання їх звучності. Але цей закон не діяв, наприклад, на прийменники. 2. Закон звукового сингармонізму. В багатьох випадках закон проявлявся в зміні приголосних перед або після голосного переднього ряду у сполуці з [j]. Також виявлявся у чергуваннях і змінах голосних після постійно м’яких приголосних. 3. Закон переходу кількісних відмінностей у якісні. У старослов’янській мові виявилися наслідки цього закону – старослов’янська система голосних.
11. Зредуковані голосні [ъ] та [ь] у старослов’янській мові IX ст.
В основному до XI ст. відноситься, ймовірно, процес занепадання зредукованих. Він полягав у тому, що в живій мові слов'ян на певному етапі ці голосні у слабкій позиції зникали, переставали вимовляється у сильній, замість них вживалися голосні повного творення. Джерелом відомостей про занепадання зредукованих є помилки в орфографії пам'яток. Переписувачі робили їх під впливом тієї живої мови, якою вони володіли і в якій мав місце процес занепадання зредукованих. Це відбувалося через те, що переписувачі не чули більше і ні в сильній, ні в слабкій позиції: у слабкій позиції нічого не вимовлялося, а в сильній позиції звучали відповідні голосні повної освіти. Основою написання в рукописах ставала лише орфографічна традиція, за якою не було вже ніяких звукових асоціацій. Саме ці помилки писарів дають нам можливість стверджувати, що в XI ст. вже не було зредукованих голосних в живій мові старослов’янських книжників, що здійснювали свою діяльність в Болгарії і Македонії.
12. Сильна і слабка позиції зредукованих. Їхні позиційні варіанти [і] та [ы].
Слабка позиція: 1. В абсолютному кінці не односкладового слова (власть). 2. Перед голосним повного творення (дъва). 3. Перед зредукованим у сильній позиції (дьньсь). Сильна: 1. Під наголосом (ть/мьнь). 2. Перед зредукованим у слабкій позиції (дьнь).
У деяких випадках фонеми [ъ] та [ь] виявляються не в основному вияві, а у звуках [ы] та [і]. [ы] та [і] можуть бути виявами зредукованих фонем перед j та і: 1. В закінченні повних прикметників ч. р. ( добрыи). 2. В О. в. одн. іменників ж. р. (чьстиюс великий йотований). 3. В Н. в. множ. деяких іменників (гостиІ-є). 4. В збірних, абстрактних іменниках (братиІ-є). 5. В особових формах деяких дієслів з односкладовим корнем (биюс великий йотований).
13. Доля зредукованих голосних наприкінці X – в XI ст. Відображення результатів цих змін у писемних пам’ятках.
Поступово проходив процес занепаду зредукованих . Залежно від позиції ъ, ь або ж зникли зовсім у слабкій позиції, або перейшли в голосні о, е в сильній позиції. На письмі занепад зредукованих виявився в 3-х видах: 1. Зредуковані у слабкій позиції пропускалися (кто, много). Найбільш часто пропускалася літера,