що йшла в середині слова. 2. Написання на місці зредукованих у сильній позиції літер о, е (конєць (коньць). 3. Плутання зредукованих між собою (ишъдъ). Процес занепаду зредукованих фіксують усі пам’ятки старослов’янської мови XI ст. Однією з найдавніших змін зредукованих була заміна ь на ъ у позиції після ж, ч, ш, жд, шт у зв’язку з поступовим ствердінням цих приголосних (пришъдьшє). Цю зміну не за зафіксовано у найдавніших слов’янських пам’ятках: Київських листках та Зо графському євангелії, проте у решті пам’яток її представлено досить широко. Занепад зредукованих привів до появи закритих складів. Занепад зредукованих – це явище, яке має свої наслідки в усіх слов’янських мова. Це останній фонетичний процес, який охопив усі слов’янські мови.
14. Носові голосні, їх походження та функціонування в старослов’янській мові. Відповідники голосних в укр. мові.
Фонетичне значення юсів відкрив О. Востоков, досліджуючи Остромирове євангеліє. Він перший звернув увагу на те, що юс великий, юс малий у польській мові відповідають носові голосні , . Думку Востокова продовжував розвивати Ф. Міклошич, порівнюючи дані старослов’янських пам’яток з відповідниками інших мов. Графічне написання глаголичних літер юса великого вчені пояснюють як лігатуру о+н, а юса малого відповідно е+н. Голосні та спостерігаємо у позиції перед приголосними і в кінці слов; у позиції перед голосним кожному з них відповідали два звуки: відповідав голосний переднього ряду є або ь + носовий приголосний [н, м] (с ять м юс малий - с ять мєнє). Голосному юс великий у такій позиції відповідав голосний заднього ряду (о, ъ) + носовий приголосний [н, м] (п юс великий то – запона). Після пом’якшених приголосних [о] носовий передавався лігатурою : ор : на початку складу ця лігатура мала фонетичне вираження [j + носовий о]: зна . Лігатура найчастіше вживалася на почату складу як сполучення [j + носовий е]: за. Після приголосних вона вживається значно рідше і означає носовий [е] після пом’якшеного приголосного: м . Їхніми відповідниками в українській мові є: для юс малий – а, я, для юс великий – у, ю.
15. Класифікація старослов’янських приголосних за участю голосу й шуму, за місцем і способом творення.
За місцем творення: 1. Губні: губно-губні: б, п, м, губно-зубні: в, ф. 2. Язикові: передньоязикові: д, т, з, с, z, ц, л, н, ж, ч, ш, р, середньоязикові: й, задньоязикові: г, к, х. За способом творення: 1. Проривні: б, п, д, т, г, к. 2. Щілинні: в, ф, з, с, ж, ш, х, й. 3. Африкати: z, ц, ч. 4. Зімкнено-прохідні: м, н, р, л. 5. Складні: жд, шт. За участю голосу й шуму: 1. Сонорні: м, н, р, л, й. 2. Шумні: -дзвінкі: б, д, г, в, з, ж, z, -глухі: п, т, к, ф, с, ш, ц, ч, х.
16. Класифікація старослов’янських приголосних за твердістю-м’якістю.
За цією характеристикою приголосні діляться на: - постійно тверді: г, к, х, - постійно м’які: й, z, ц, ж, ч, ш, жд, шт, Ш, - решта приголосних залежно від позиції у слові могли бути твердими або пом’якшеними. Після постійно твердих приголосних могли стояти лише голосні непереднього ряду, які не потребували пом’якшення попереднього приголосного.
17. Перша палаталізація задньоязикових та її наслідки.
Перша палаталізація задньоязикових приголосних - це процес зміни твердих задньоязикових приголосних на м'які шиплячі передньоязикові приголосні перед голосними переднього ряду у процесі словозміни і словотворення. Ця палаталізація відбулася у ранній праслов’янський період, ще до монофтонгізації дифтонгів, тому засвідчена в усіх слов’янських мовах. Задньоязикові постійно тверді *g, *k, *ch не могли пом’якшуватися, а тому, попадаючи у позицію перед голосним переднього ряду є, ь, юс малий, и, які вимагали обов’язкового пом’якшення, вони змінилися на dћ>ћ, и, љ. У результаті цього процесу в праслов’янській мові з’явилися нові приголосні ћ, и, љ. Першу палаталізацію широко представлено в сучасній українській літературній мові у вигляді чергувань задньоязикові – шиплячі. Перша палаталізація задньоязикових приголосних зумовила появу в слов'янських мовах чергування задньоязикових і шиплячих приголосних у тих випадках, коли в корені були наявні давні чергування голосних, а також на кінці морфем при словотворенні і словозміні: рекох'-рече, отрокъ-отроче. У результаті дії палаталізацій задньоязикових у мовах слов’ян з’явилося чергування приголосних: г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с, але вони не однаковою мірою представлені в усіх слов’янських мовах.
18. Друга палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.
Друга палаталізація задньоязикових приголосних - це процес зміни твердих задньоязикових приголосних *k, *g, *ch на свистячі [c], [z] [s] перед голосними переднього ряду дифтонгічного походження в процесі словозміни. Дія другої палаталізації задньоязикових була обумовлена тим, що після монофтонгізації дифтонгів *oi, *аі, *еі, що починалися на голосний, змінилася позиція для задньоязикових приголосних: вони знову потрапили в положення перед голосними переднього ряду [i], [м]. Оскільки діяв закон звукового сингармонізму, то тверді задньоязикові повинні були зазнати палаталізації. Наслідки другої палаталізації спостерігаються найчастіше в кінці основи слова, дуже рідко засвідчені на початку слова. Найчастіше цей процес відбувався у таких випадках: - у формах Д. і М. в. однини і множини іменників і прикметників (влъкъ-влъц ять); - у формах Н. в. множини іменників і прикм. ч. р. (влъци); - у формах наказового способу дієслів (помог юс великий – помози); - у формах Н. в. двоїни іменників