25. Складотворчі [р] і [л], їх походження та функціонування у старослов’янській мові. Доля складотворних приголосних у сучасних слов’янських мовах.

На письмі ці сонорні завжди виступали у сполученнях ръ, лъ, рь, ль. Ці сполучення мали подвійний вияв: 1. Нескладовий р, л + складовий ъ, ь (бръвь, плъть). Таким сполученням у сучасних східнослов’янських аналогах відповідає той же порядок складових елементів: голосний стоїть після сонорного – кров, плоть. 2. Складовий р, л + нескладовий ъ, ь (гръло, връхъ). У їх сучасних східнослов’янських відповідниках порядок елементів зворотний – горло, верх. Південнослов’янські і західнослов’янські мови здавна мали складотворні сонорні r, l, що підтверджується сучасними формами. У болгарській мові плавні втратили складотворчість уже в історичний період, вони замінилися сполученнями р, л + ъ: верба, вълк. У мовах північно-західних та східних слов’ян немає складотворних сонорних, їм відповідають сполучення о, е + р, л: вовк, верба.

26. Поняття про стару основу іменників. Поділ іменників на відміни за старою основою.

Поділ за відмінами або за іменними основами склався ще в індоєвропейську епоху і визначався суфіксом, на чкий закінчувалася іменна основа. Якщо цей суфікс складався лише з голосного, то така основа називається основою на голосний, якщо ж до суфікса входив ще й приголосний – основою на приголосний. На час створення найдавніших слов’янських пам’яток індоєвропейські іменні основи вже змінилися, але давнє групування традиційно зберігається, тобто групування за старою основою. Іменники в старослов’янській мові утворювали шість типів відмін, що відображало давні відмінності іменників за кінцевим звуком основи: 1. *-в, (*-jв). 2. *-o, (jo). 3. *-u. 4. *-i. 5. *-ы. 6. *-en, *-es, *-et, *-(t)er.

27. Іменники *-в, *-jв-основи. Їх відмінювання.

До цих основ належала велика група іменників ж. роду і менша група іменників ч. роду, які у Н. в. мають закінчення *-в, *-jв, рідше *-и. Тематичний *а міг стояти як після твердих приголосних (хвала), так і після м’яких (вол jа), відповідно до чого розрізнялися твердий та м’який варіанти відмінювання з власними відмінковими закінченням.

однина | множина

тверд. гр. | м’яка гр. | тверд. гр. | м’яка гр.

Н. кънига | д вица | кънигы | д виц

Р. кънигы | д виц | кънигъ | д виць

Д. къниз | д вици | кънигамъ | д вицамъ

З. книг | д виц | кънигы | =Н., Р.

О. къниго | д вицє | кънигами | д вицами

М. къниз | д вици | кънигахъ | д вицахъ

К. къниго | д вицє | =Н. | =Н.

двоїна

тверд. гр. | м’яка гр.

Н,З,К къниз | д вици

Р,М кънигу | д вицю

Д,О кънигама | д вицама

28. Іменники *-o, *jo-основи. Їх відмінювання.

Цей тип відмінювання об’єднував велику групу іменників ч. роду, які закінчувалися на –ъ, -ь після приголосних та –и після поствокального j, а також іменники с. роду на -о, -є.

однина  | множина 

тверд. гр. | м'яка гр. | тверд. гр. | м'яка гр.

Н. члов къ | конь | члов ци | кони

Р. члов ка | конjа | члов къ | конjа

Д. члов ку | коню | члов комъ | конємъ

З. члов ка (къ) | конь (-jа) | члов кы | кон

О. члов комь | конємь | члов кы | кони

М. члов ц | кони | члов ц хъ | конихъ

К. члов ч | коню | =Н. | =Н.

двоїна 

Н,З,К члов ка | конjа

Р,М члов ку | коню

Д,О члов кома | конєма

29. Іменники *-u -основи. Їх відмінювання.

Ця відміна об’єднувала невелику кількість іменників Ч. роду, які у Н. в. однини закінчувалися на -ъ, а саме, сынъ, домъ, волъ, полъ, врьхъ, мєдъ.

однина | множина | двоїна

Н. домъ | домовє | Н,З,К домы

Р. дому | домовъ | Р,М домову

Д. домови | домъмъ | Д,О домъма

З. домъ | домы

О. домънь | домъми

М. дому | домъхъ

К. дому | =Н.

30. Іменники *-i -основи. Особливості їх відмінювання.

Ця відміна об’єднує іменники ч. та ж. родів, які у Н. в. однини мають закінчення -ь, а в Р, Д, М. та К. відмінках -и.

однина | множина | двоїна

Н. в сть | в сти | Н,З,К в сти

Р. в сти | в стии | Р,М в стию

Д. в сти | в стьмъ | Д,О в стьма

З. в сть | в сти

О. в сти (ь ) | в стьми

М в сти | в стьхъ

К. в сти | =Н.

31. Особові займенники в старослов’янській мові, їх склад і відмінювання.

Характерною особливістю цих займенників є те, що в них поняття роду не було вираженим: азъ, ты, мы, вы, в ять, ва. Ознакою особових займенників старослов’янської мови була відсутність займенників 3 ос., їх функцію виконували вказівні.

однина | множина | двоїна

Н. азъ | ты | мы | вы | Н. в | ва

Р. мєнє | тєбє | насъ | васъ | Р,М наю | ваю | сєбє

Д. мьн , ми | тєб | намъ, ны | вамъ, вы | Д,О нама | вама | си, сєб

З. м , мєнє | т , тєбє | ны, насъ | вы, васъ | З на | ва | с , сєбє

О. мьно | тобо | нами | вами | Н. в | ва | собо

М. мьн