СПЕЦИФІКА РОДИННО-ПОБУТОВИХ ПІСЕНЬ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

В пісенній культурі українського народу родинно-побутові пісні займають особливе місце. Завдяки своїй багатій тематиці, високій художній досконалості і твори яскраво відтворили родинний, побутовий і трудовий уклад українців зі всіма його специфічними особливостями, а разом з тим увібрали у себе народний етичний кодекс, який торкається всіх питань родинно-суспільних відносин і відображає світогляд трудящих мас.

Деякі родинно-побутові пісні сягають до епохи родового ладу Так у ряді пісень про чужину, /с. Помоклі Переяслав-Хмельницького району та с. Любарці Бориспільського району/ куди мати віддає дочку заміж можна вбачати залишки давнього родового звичаю за яким шлюб був можливий тільки між представниками різних родів.

Да й була в мене дочка одним-одиночка,

Та й віддала дочку одним - одиночку

Да й в чужий край-стороночку.

/ с.Любарці Бориспільського району /

Як вирву я з рожі квітку Та й спущу на воду, Пливи, пливи з рожі квітка Та й до мого роду /2 р./

Пливла, пливла з рожі квітка, Та й стала кружиться /2 р. /

Вийшла мати воду брати Та й стала журиться /2р./

/с-Помоклі. Переяслав-Хмельницького р-ну/

На чолі сім ї стояв старший чоловік й пава, основний розпорядник В таких піснях знайшли певною мірою відображення особливості патріархального укладу Головними персонажами їх є заміжня жінка-селянка, її чоловік, їхні батьки і діти Показано життя дівчини до заміжжя. Дівчина слухняна, поважає своїх батьків,

всьому просить у них дозволу та поради, адже виховання дітей в патріархальної сім’ї проводилося згідно з етичними ідеалами народу, які складалися віками. Тому все робиться за згодами батьків. Вони дозволяють їй гуляти, і веселиться, або навпаки. Петрівочка мала нічечка,

Не гуляла наша дівочка.

Чого ж вона не гуляла,

її мати тай не пускала.

У комору зачиняла.

/С.Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну/

Гуляй, гуляй доню. доки молодая, Ой, да як стара станеш, гулять перестанеш

/с.Любарці Бориспільського р-ну/

Пісня із с.Любарці Бориспільського р-ну, записана в 1996 р. від Пригоди Ольги Григорівни 1917 р. народження, зберегла давній звичай викрадення дівчат парубками, який веде свій початок із часів матріархату, але в той же час і несе в собі перші ознаки переходу до одношлюбності. Парубок заздалегідь домовляється з дівчиною-щляхтянкою про здійснення такого сміливого вчинку і обоє втікали. Да й їшли полем, да й їшли другим.

Да й на третьому сіли спочивати

Да й їшли спочивати, став Іван дрімати.

/ с.Любарці Бориспільського р-ну/

Рід дівчини висилає погоню за втікачами. Викрадач повинен вислизнути із "здобиччю" і переховуватись не менше 24 годин. «Неспритному або ж знайденому протягом доби без роздумів відтинають голову»,а дівчину забирають додому.

Сирітство - тяжке лихо, породжене економічним та суспільним життям. Сироту ніхто не поважає, бо не вбачає за ним сили рідні, здатної підтримати у важку годину. Дуже тяжко дівчині-сироті, коли її покидає коханий. Мотиви сирітства чути у пісні с.Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну.

Тихесенько з поля вітер віє,

Дніпрова хвиля скелю б’є є,

Да й кого я вірно так любила,

Да й той до мене не прийде.

Мене ізрадив та й покинув, Мене, нещасну сироту, Нехай їде він на край світу, А я до нього не піду.

Живучи в чужих людей, сирота важко працює, догоджає їм, а внагороду за це чує одні лише докори. Ось як це показано в пісні с.Харківці Переяслав-Хмельницького р-ну:

Ой іде сирота з поля, з горання,

Люди говорять: «З корчми, з гуляння».

Ой іде сирота, на воли гукає,

А люди говорять: «Їде з корчми, співає».

Проте є в народі і інші погляди на сироту. Особливо це стосується бідних людей, їх жаліють, допомагають. Це ми бачимо в селі Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну.

«Ой не можна, сину, орликом розливатись, Люби сироту, дозволю звінчатись», радить мати синові.

В пісні с.Харківці Переяслав-Хмельницького р-ну відображено важку долю дівчини, яка дала волю нерозважливому коханню. Таку дівчину чекає ганьба перед громадою - пляма на все життя, адже вона порушила суспільну мораль. Громада її може зректися. Іноді таку дівчину прилюдно били шнурами від дзвонів. Коли з являється нешлюбна дитина, становище молодиці стає принизливим і нестерпним. На голову їй надівають намітку - убір заміжньої жінки, бо за народним поглядом, дівчині, яка втратила честь, вже не годиться ходити з непокритою головою. Опинитись у такому становищі вважалося великим нещастям.

Ой Уляно, Уляно,

Чого в лузі блудиш,

Ой і наверно, Уляно, Уляно,

Да мого ж сина любиш.

Ой там за лісочком Василь траву носить. А до нього Уляна, Уляна, Да дитину приносить.

Ой на тобі, Уляно На посів ще і хліба, Да й зверни, Уляно, Уляно. Да й на старого діда.

Уляна, Уляна в платок забралась, І при чесній громаді, громаді Да й на Василя вказала.

Залежне місце у родинно-побутових піснях с.Любарці Бориспільського р-у та с.Помоклі Переяслав-Хмельницького р-ну відводиться пісням про парубка. Від поля до поля Виросла тополя. Скажи дівко, правду, Чи будеш ти моя.

Щитав козак зорі, Да й не дощитався, Питав козак дівку, Та й не допитався.

/сЛюбарці/

Червона калина над яром стояла, Мати свого сина в військо проводжала.

іди, іди синку, іди не барися,

Через рік, півтора додому вернися.

У піснях Переяславщини висвітлюється соціальна нерівність, як головна перешкода щасливого житія одружених. Невістка терпить горе насамперед від свекрухи.

А у турків земля корениста,

А в свекрухи сем’я норовиста.

Вона тобі норови покаже,

Вона тобі правдоньки не скаже.

/ с-Помоклі Переяслав-Хм. р-ну /.

У пісні є.Любарці Бориспільського р-ну оспівана нещаслива доля молодої дівчини, яку зраджує її коханий:

Туман яром, пшениченька ланом. Горою овес, горою овес. Ой не по правді, козак молоденький,