НАРОДЕ МИСТЕЦТВО, ОСВІТА, КУЛЬТУРА

Найбагатшим представником духовної культури наших далеких предків є усна народна творчість - фольклор, який своїм корінням сягає у далекі язичницькі часи. Особливе поширення мали святкові та буденні пісні, казки, легенди, загадки, перекази, магічні заклинання та замовляння. Найбільш важливі події древньоруського життя пов’язані з музикою та піснями. Родинні свята /народження та весілля/, землеробські супроводжувались піснями, музикою та видовищами. З піснями вирушали солдати у похід. У супроводі ритмічних звуків бубнів та труб вступали у бій з ворогом, з піснями святкували перемогу. Поховальний обряд супроводжувався піснями-плачами та голосіннями.

Різноманітною була народна творчість в нашому краї. Записи фольклористів донесли до нас мотиви і зміст пісень минулих часів. Багато перлин народної творчості записав всесвітньо відомий етнограф і фольклорист П.П.Чубинський. Він був не тільки палким збирачем фольклору, а й пристрасним його пропагандистом. У себе вдома влаштовував хори, вистави, живі картини народного життя, гартував навколо себе молодь і змушував її брати участь у розвагах. "Пам’ятаю один з таких вечорів, - пише учасниця тих подій Ганна Берло, - хор співав українських пісень. Співали тоді й складену Чубинським пісню "Ще не вмерла Україна", і ми, діти, підспівували, що "Наливайко і Павлюк і Тарас Трясило із могили кличуть нас на светеє діло", - звичайно не розуміючі, хто такі ті Наливайко і Павлюк і на яке діло вони нас кличуть. Потім Раєвський, теж борисполець, автор "анекдотів" із "Малоросійського бита" читав щось своє. Потім.. була жива картина /з Шевченка/: стоїть дерево, на дерево лізе "причинна" - Ольга Кремер, страшна, бліда, а ми, русалочки в білих сукнях, в зелених віночках, з розплетеними косами, щось приспівували, лоскочемо причинну. Друга картина/з "Кавказького пленника"/:

Чубинський сидить кайданах, блідий, змучений, а Наташа Крамер, чудово вбрана, перепилює йому кайдани"

Організація вечірок, забав у Чубинського з музикою, піснями І виставами, започаткувала самодіяльне драматичне мис-тецтво на Бориспільщині. Правда, домашні вистави Чубинського не були масовими. В них брали участь хлопці, дівчата, які жили на хуторі Чубинського.

У Борисполі жив і працював письменник-побутописець Петро Іванович Раєвський /1847-1886 рр./ Він брав участь у разбірці І впорядкуванні етнографічного матеріалу, зібраного експедицією

П.Чубинського. З 1872 по І875 рік служив у Чернігівській бежевій комісії, потім залишив службу, жив у Борисполі, займаючись літературною працею. Вивчення життя народу, його мови, звичаїв, які увійшли до книг "Сцени й оповідання малоросійського народ-ного побуту" та "Епізоди з життя малоросіян". У газеті "Киевлянин" надрукував понад сорок повістей, оповідань, бувальщин різноманітного характеру, в яких виявив себе уважним і дотепним спостерігачем українського життя.

У Борисполі зароджується малярське мистецтво. Одним з перших представників цього виду творчості був маляр Данило. Його прізвище лишилося невідомим, але він у Ібб4 р. малював Ікону св. Миколу на замовлення козака Степана Чудновця в церкву Бориса Т Гліба, в яку бориспільці почали відбудовувати після того, як її розібрали поляки в 1640 році.

У Воронькові виявив талант Іконописця Григорій Пампущенко, займався малярством Іван Васильев, двоє вороньківських селян захоплювалися музикою.

Серед шестидесяти ремісничих господарств Борисполя у ХVІІІ ст. був лише один іконописець. Заняття населення образотворчим мистецтвом та музикою не набули широкого поширення, оскільки, слід думати, вони не приносили сім’ям господарів прибутків.

Першими навчальними закладами у Борисполі були 3 парафіяльні школи, які вже діяли у ХVІІІст. На освітній рівень окремих осіб і взагалі на розвиток освіти впливала Київська академія, в якій навчалася діти всіх станів:, знатних людей, простих козаків;

міщан, священників, селян. У 1763 році в класі піїтики і риторики навчався син посполитого с.Старого Вороньківської сотні Яків

Скаржановський.

У 1842 р. у Борисполі відкрито початкове народне училище для державних селян, де один учитель для всіх викладав читання, письмо арифметику. Обов’язковим предметом був закон Божий. Проте училище не могло задовольнити всіх бажаючих. По-перше, в ньому навчалися лише чоловіки, по-друге, бажаючі селяни не могли присвячувати навчанню чотири роки, оскільки треба було думати про матеріальний достаток. П.П.Чубинський тоді вважав за необхідне відкрити жіночу школу, бо жінки дуже забобонні І прищеплюють своїм дітям всякі пересуди. Він також турбувався про заснування безплатної школи для навчання дітей бідних селян, бо жінки, на його думку, вигадавши собі "праву середу", "десяту п’ятницю". дуже захоплюються пияцтвом і дуже мало приділяють уваги вихованню дітей.

Він ставив питання про підготовку для школи таких учителів які б, крім навчання, могли займатися польовими роботами та ремеслом. Для навчання таких учителів, викладачів сільських училищ необхідно створити в нашому краї інститут, який був би ближче до села, ніж міста, щоб учителі не відривалися від цього соціального стану, з якого вони вийшли. Проте за царизму цим задумам не вдалося здійснитися.

Повний заплив на культурне життя Борисполя мала громадська бібліотека -читальня, яка працювала при волосному правлінні з 1895 р. та бібліотека при товаристві тверезості.

На початку XX ст. у містечку сталися деякі зрушення в організації освіти: функціонували початкове земське училище, дві церковнопарафіяльні школи. Почали працювати чотири приватні училища з 5 учителями І 177 учнями. У жовтні 1904 року відкрилася чотирирічна сільськогосподарська земська школа, в якій навчалося 30 дітей. Міське чотирикласне початкове змішане училище, яке відкрилося в 1909р. через чотири роки стало вищим початковим. За даними 1910 року, зріс процент письменності населення Борис-поля до 35, в тому числі серед чоловіків - до 51 процента,