На рівень освіти І культури Борисполя в XIX ст. негативно впливали такі старі звичаї, як запивання могорича і понеділкування. Щоразу на базарній площі працювали 5-7 шинків, які мали нотарі-альне значення, тому, що рогата худоба, коні, колеса, одяг не могли бути проданими без могорича. Товар з тої хвилини вважався проданим, договір вважався святим і непорушним, коли забитий могорич. Один з бориспільців домовився з майстром на будівництво хлівця і сам відлучився з дому на кілька днів у службових справах.

коли ж повернувся додому, то побачив, що ніхто і пальцем не торкнувся за роботу. Коли ж господар докоряв майстрові за невиконання обіцянки і за порушення договору, той спокійно заперечував:

"Могорича не пили".

З давніх давен в Україні було заведено святкування в різні дні. Одне з них - понеділкування найдовше збереглося в Борисполі. Понеділкувати - означало нічого не робити. В чому ж полягав цей звичай?

Під час сватання, коли батьки нареченої оголошували сватам, яке саме придане дають за дочкою, разом з тим домовлялись про її право понеділкувати, тобто бути вільною в понеділок від звичайної роботи і занять. За звичаєм, чоловік не мав права примусити дружину виконувати господарські роботи в понеділок. До цього дня жінки збирали продукти для продажу /борошно, горох, квасолю, молоко, сало/ і несли їх на базар.

У понеділок і п'яницю базари називали торгами, поскільки до Борисполя приїжджали торговці з Києва, Переяслава, Козельця, Остра та інших міст з різними товарами. Базар був багатолюдний. жінки завзято торгували своїми продуктами, а після торгів збиралися в одній із хат і понеділкували - гуляли та веселилися так, що не кожен чоловік відважувався зайти до шумної і п’яної компанії, щоб забрати свою жінку. Тож захоплення жінок "понеділкуванням" негативно позначалося на вихованні підростаючого покоління. Першу школу у Воронькові відкрито в 1842 році. це було початкове училище з трирічним терміном навчання. Воно розташува-лося в найманому буднику. У перші роки існування училища в ньому навчалися лише хлопчики. У І887 році у школі було 80 хлопчиків і одна дівчинка. 3 1888 р. по І921 р. школою завідував сільський учитель Панас Григорович Придатко. У школі навчалися лише діти багатих. які могли платити за навчання.

Про навчання і виховання в ті часи згадує жителька Воронькова Ганна .Берло - виходець з багатого роду Берлів, що протягом кількох десятиліть мав у містечку і навколо нього великі земельні наділи. Цей рід у Воронькові започаткував сотник Іван Берло, який очолював сотню в 1696-1705 рр. Ганна Берло до 1913р. працювала учителькою, а потім в Українській Академії Наук. Згадуючи про своє дитинство вона пише: "Шестилітньою дитиною я вже вміла читати, вивчила якусь товсту книжку, де після абетки були склади: бра-, вра~, бре-, вре-; ретельно описувала з поставлених матір’ю прописів афоризми: "Леность есть мать всех пороков" і т.п. Читали книжки, які попадались, бо дитячих книжок у нас не було. Пам’ятаю, між іншим, "Енеїду" Котляревського... І ось я велика дівчина, мені вже дев’ятий рік, треба підготовлятися до іспитів до київської гімназії, і мати надумалась відвезти мене в підготовчий пансіон у Борисполі.

Од Борисполя до Воронькова, де жила наша сім’я, всього 15 верст, і їздили від нас у Бориспіль частенько кіньми.

Ідемо вулицею через місток до козачої могили з високим хрестом, що стоїть недалеко від нашої селитьби /помешкання/. Назустріч дівчина з порожніми відрами. "Поверни назад, Ничипоре",

- каже мати. Нечипор верне. В’їжджаємо у наш двір, об’їжджаємо його навкруги, виїжджаємо знов. Ідемо вулицею другою щасливо, аж ось назустріч отець Іран. "Нечипоре, верни знов, - каже мати. Вертаємось, і повторюється та ж комедія. Я ледве стримуюсь від нетерплячки, бо мати нікому не дозволяє сперечатися проти її забобонів".

Треба сказати, що людей, які до глибини душі вірили великим релігійним забобонам, у Воронькові в той час було багато.

і на початку 60-х років XIX ст. значилось сільське училище подаються дані про кількість учнів у ньому. Це видно з такої т а б л и ц і:

1860 1861 1862 1863 1864

м. Бориспіль 77 65 59 75 77 уч.

м. Вороньків 59 48 105 112 70 уч.

У 1898 р. у Воронькові при жіночій церковно-приходській школі створено любительський хор, до якого входило 65 співаків. Керував хором учитель і поет Іван Омелянович Коновал /літ. псевдонім Іван Вороньківський/. У репертуарі хору понад ЗО художніх народних пісень. Ці пісні мали велике виховне значення, бо вони давали співакам естетичне задоволення і викликали у них кращі почуття і думки. Також намічалось в містечку відкрити співочий гурток, щоб розширити поле діяльності любительського хору.

Церковно-приходські школи відкривалися в інших селах. Благочинний Переяславського повіту прототерей Петро Магеровський повідомляв, що з І-го листопада по грудень 1864 р. у відомстві його благочинності відкриті три школи - в селі Салькові при Михайлівській церкві, в яку при відкритті поступило 16 хлопців І 5 дівчат; в с.Сеньківці при Харлампівській церкві - 12 хлопців І 2 дівчат; в с. Велика Стариця - 14 учнів. П. Магеровський також повідомляв своєму вищому начальству, що в кожному селі його благочинності відкриті церковно-приходські школи, а містечках По одному сільському училищу. Всіх учнів у школах: 114 чоловіків, жінок - 12, у сільських училищах чоловіків 172, жінок