Мова — це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум і досвід, краса і сила душі. Все це народ оформлює словом. Рідну мову Панас Мир-ний назвав «живою схованкою людського духу», І. Франко—«коштовним скарбом народу», а Олесь Гончар — «генофондом культури». У відомому вірші «Рідна мова» М. Рильський дає таке поетичне визна-чення рідної мови:

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих — рідна мова

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Українську мову знають у світі насамперед за без-смертними мистецькими зразками класиків і народ-нопоетичною творчістю. Визначний учений Росії І. І. Срезневський стверджував, що українська мова — «одна з найбагатших мов слов'янських» і назвав її «поетичною, музикальною, мальовничою».

Відомий російський письменник Микола Берг із захопленням писав про українську мову і пісню: «Ча-рівна, ніжна й граціозна», а Лев Толстой додавав:

«Скільки в них краси і грації, скільки дужого, молодо-го почуття й сили!» Любив «чарівні мелодії україн-ської народної пісні, хвилюючу красу української музики, прекрасну українську мову» М. Горький, на-родну поезію України він назвав «апофеозом краси».

Мова, як відомо, є основним знаряддям людських стосунків, нею повсякчас користуються люди, вислов-люючи свої думки, спрямовуючи свою діяльність до певної мети. Без мови не може існувати і розвиватися суспільство, бо за допомогою мови люди налагоджу-ють своє виробництво, передають новим поколінням величезний досвід, набутий людством протягом віків.

Ми думаємо, як правило, словами. Мова і думка йдуть поряд. Освіта, наука, мистецтво, культура по-в'язані з мовним вихованням, вони не можуть розви-ватись, якщо занепадає мова — найголовніше і найбагатше джерело національної духовності.

Величезну роль у розвитку суспільства відіграло виникнення письма, що являє собою розмовну мову, закріплену в знаках. На основі писемної мови в проце-сі історичного розвитку суспільства виникає літера-турна мова, тобто мова державних установ, громад-ських організацій, навчальних закладів, науки, преси, * театрів, а пізніше — кіно, радіо, телебачення тощо.

Відомо, що мова кожного народу — явище давне, її коріння сягають у доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим витвором багатьох поколінь. Кожне витворене й прийняте для вживання слово — це своєрідний символ сформованої ідеї, мета якої проникнути у світ природи і в людську сутність, у світ людсь-кого духу. Вироблення граматичних законів, творення нової лексики — справа тисячоліть.

У великому творчому процесі народжується мова людини, а з нею народжується й найприродніше єднання — народ. Мова стає тією субстанцією, що породжує народ, націю:

створилася мова —виникає, починає діяти народ. То ж не див-но, коли наступає загроза зникнення мови,—надходить і загроза смерті народу, носія мови.

Дехто ладен зарахувати мову тільки до засобів комуніка-ції, інструменту порозуміння між людьми, спілкування між на-родами. Насправді це не так. У мові закодовує нація всю свою історію, свій всебічний багатовіковий досвід, здобутки куль-тури, світоглядні ідеї, свою самобутність. У ній вся розгадана й нерозгадана природа нації, її духу, прагнень, ідей. З нею і тільки через неї розвивається культура. І в цілому світі, в кожному випадку це явище неповторне, у всіх відношеннях самобутнє, однакове за своєю природою з іншими і відмінне в своїй окремішності. Тому як ніхто не має права відбирати життя в людини, так ніхто не має права відбирати мову. Коли ж народ сам, добровільно чи під примусом, стає на шлях зре-чення рідної мови,— він стає на шлях самогубства.;

Нині історія дала нашому багатостраждальному народові можливість пробудитися, відродити почуття гідності, оглянутися на своє минуле, побудувати вільну державу. 24 серпня 1991 р., день проголошення неза-лежності України, нині відзначається як всенародне свято.

У світі налічується близько трьох тисяч мов, спо-ріднених і далеких одна від одної. Близькоспорідненими є східнослов'янські мови (російська, українська, білоруська), близькими до них є інші слов'янські мови (польська, чеська, словацька, болгарська, македон-ська, сербохорватська, верхньолужицька, нижньолужицька). У Європі існують ще германські (німецька, датська, шведська, англійська) та романські (фран-цузька, італійська, іспанська, португальська, молдав-ська, румунська та ін.) мови. Ці групи мов становлять одну сім'ю індоєвропейських мов. Є багато мов інших систем.

Україна, що виборола свою незалежність, увійшла нині в сім'ю європейських народів, і її державна мова посіла своє належне місце серед мов світу.