Найповніше і найяскравіше виявляється розвиток мови у словниковому складі, найчутливіший і найбільш рухомій галузі мовної системи. Однак при цьому основна маса слів залишається без змін, живе й широко використовується у мовленні. Ці слова складають основу, ядро лексики української мови – основний лексичний фонд її, переважна більшість слів якого давні за походженням успадковані з спільнослов’янської та спільносхіднослов”янської мов і називають найважливіші, найнеобхідніші, відомі всім предмети і явища дійсності.

Наявність основного словникового фонду забезпечує можливість спілкуватися поколінням, розділеним цілими епохами. Завдяки стійкості основного словникового фонду ми читаємо й розуміємо пам’ятки, залишені нам з XIV-XVI ст..і навіть пам’ятки давньоруської мови – “Слово о полку Ігоревім”, “Повчання” князя Володимира Мономаха та ін.

Основний словниковий фонд, зберігаючись, удосконалюється і відіграє важливу роль у розвитку лексики, бо служить джерелом поповнення її від слів, що входять до ядра лексики, утворюються нові слова, які поповнюють словникове багатство мови.

Розвиток і вдосконалення словника включає два протилежні процеси: поповнення його новими словами й усунення з мови зайвих, не потрібних для спілкування слів. У мові постійно з’являються нові і з неї випадають застарілі слова. Оскільки поповнення лексичного запасу переважає над відмиранням слів, словниковий склад мови з часом збагачується, зростає.

Поява нових та випадання старих слів – поступовий і досить тривалий процес, що має місце на всіх етапах розвитку мови.

Слова, які приходять у мову, спочатку перебувають на території лексичної системи: використовуються рідко, лише окремими мовцями. І тільки з часом вони поширюються, узвичаюються і посідають відповідне місце у складній лексичній системі. Слава ж, що старіють, навпаки, починають використовуватися дедалі рідше, поступово відсуваються від ядра словникового складу і виходять з ужитку. Таким чином, на кожному етапі розвитку мови в її словниковому складі можна виділити два шари – активну і пасивну лексику.

До активної лексики належать слова, що повсякденно використовуються всіма або частиною мовців у тій чи іншій сфері суспільного життя. Активна лексика охоплює передусім загальновживані слова, які використовуються в усіх різновидах усного і писемного мовлення: земляк, життя, тихий. До активної лексики входять також слова, обмежені в своєму вжитку певною сферою спілкування.

Слова, що входять до активного словника, різні за походженням і стилістичним використанням. Серед них є корінні українські і запозичені слова.

Другий шар – пасивна лексика – набагато менший. Його складають слова, що не є обов’язковими, необхідними для повсякденного спілкування у будь-якій сфері. Наприклад: Єпископ, граф.

Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари перебувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова в активний. Бувають випадки, коли слова виходять із активного словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменами генерал, полковник, офіцер, міністерство, які наповнені новим змістом, повернулися у нашу мову.

Таким чином, у лексиці української мови з погляду її розвитку можна виділити три шари: 1) сучасну лексику, тобто активний словник; 2) застарілу; 3) нову лексику, що складають пасивний словник.

Відмирання слів – досить складний і тривалий процес. Слово архаїзується поступово. Виявившись зайвим, воно починає дедалі рідше використовуватись мовцями, переходить у пасивний словник, після чого нерідко осідає на дні віків, залишивши дані про себе у писемних пам’ятках та історичних словниках.

Залежно від того, що спричинилося на архаїзації слів, серед застарілої лексики виділяють архаїзми і історизми.

Архаїзми – слова, що вийшли з активного вжитку внаслідок зміни їх іншими, рівнозначними словами. Наприклад: соча (битва), бранець (полонений).

Характерною особливістю є те, що предмети і явища, які ними позначаються існують і в сучасній дійсності, проте називаються іншими словами, до яких архаїзми є застарілими синонімами: поет – піїт, студент – лицедій.

Архаїзм використовується переважно у художньому і публіцистичному стилях, де виконують різні стилістичні функції: служать засобом створення колориту минулих віків, тону урочистості.

Другу групу застарілих слів складають історизми, або хронізми, – слова, що вийшли з активної лексики в зв”язку із зникненням понять, предметів, явищ, які вони позначали. Це слова, які не обслуговують сучасні сфери життя, а тісно зв’язані з історією народу, відбивають його суспільне життя.

Історизми використовуються переважно у науковому, художньому і публіцистичному стилях. Особливо часто вдаються до них автори наукових праць, присвячених дослідженню, історії, культури, літератури минулих епох.

Неологізми – це нові слова, що з’являються в мові з її розвитком і ще не входять до активної лексики. Так, зовсім недавно неологізмами були слова космонавт, атомохід.

Неологізмом слово вважається до того часу, поки воно не стало звичним, не увійшло до активної лексики. Так, у свій час лексичні запаси української мови поповнились словами ударник, міськрада та ін. З часом ці слова увійшли до активної лексики і давно не вважаються неологізмами.

Неологізми найчастіше є творами, які виникають на базі словотворчих засобів української мови за зразком існуючих у ній слів: місяцехід (складання основ слів місяць і ходити, як пішохід). Творяться неологізми всіма можливими в українській мові способами. Нові слова з’являються і внаслідок запозичень з інших мов (хобі).

Серед неологізмів виділяють лексичні і семантичні. Нові за змістом і звуковим оформленням слова називаються лексичними неологізмами. У свій час лексичними неологізмами були такі слова як, обком, радгосп, телевізор.

Відомі слова, що набувають нового значення називаються семантичними неологізмами. Семантичними неологізмами