Спільність походження слов’янських мов, територіальна близькість та постійні економічні, політичні і культурні зв’язки між їх носіями сприяли активному взаємозбагаченню цих мов.

У словниковому складі української мови, як уже згадувалося, два спільних з російською та білоруською мовами пласти – спільнослов’янські і спільносхіднослов’янські слова.

Корінна українська, російська і білоруська лексика відрізняються тільки одним шаром: власне українськими, російськими і білоруськими словами. Взаємозбагачення трьох мов у галузі лексики здійснюється шляхом засвоєння з братньої мови слів, що належать саме до цього шару.

Позитивна роль російської мови в розвитку лексики української мови виявляється в тому, що українська мова, по-перше, поповнюється власне російськими словами, по-друге, збагачується через неї засвоєннями з інших мов, по-третє, використовує російські слова для калькування.

Українська мова засвоювала лексичні елементи російської мови з давніх давен. Особливо посилився взаємовплив братніх російських й української мов після возз’єднання України з Росією, тобто з другої половини XVII ст. Засвоєння російських слів йшло як усним, так і писемним шляхом.

Через російську мову засвоює українська мова лексику іншомовного походження в галузі науки, техніки, політики, культури. Наприклад: аналіз, синтез, атом, кібернетика, біохімія, інтеграція, кінофестиваль, лауреат та ін.

Значну роль у збагаченні лексики української мови відіграє калькування російських слів, шляхом калькування з російської мови створено ряд слів у галузі політичної, соціально-економічної, виробничої та ін. лексики.

Порівнюється українська мова й семантичними кальками з російської мови. Ряд українських слів починає вживатися з новим значенням, якого набули їх відповідники з російської мови. Наприклад: мережа освіти (сеть просвещения). Засвоєння українською мовою російських слів – постійний і закономірний процес, який слід відрізняти від засмічення мови словами, в тім числі й кальками, що не ввійшли до словника української літературної мови. Таким є, наприклад, міроприємство, являється (замість є), відноситься (замість ставиться) та ін.

У тісному контакті протягом усієї історії розвитку перебували українська й білоруська мови. Проте їх взаємовплив вивчено ще недостатньо. Білоруськими за походженням вважаються такі слова, як бадьорий, дьоготь.

Серед інших слов’янських мов найбільше слів передала українській мові польська. І це зрозуміло. Український і польський народи – сусіди протягом багатьох століть мали тісні економічні політичні і культурні зв’язки. З XIV ст. частина, а з XVI ст. більшість українських земель перебували під владою панської Польщі. Польська шляхта проводила на них політику соціального й національного гноблення. Засвоєння польських лексичних елементів українською мовою проходило як з писемної так і з усної форм мови. В словник української мови увійшли польські слова з суспільно-економічної, виробничої, адміністративної, військової, побутової та інших галузей лексики. Наприклад: міщанин, герб, маляр, тесля, урядник, ринок, краков’як.

Більшість польських запозичень повністю засвоєно українською мовою. Для деяких з них характерні такі ознаки, як звукосполучення [дл], [тл], суфікс –ізн (а) тощо. Наприклад: повидло, тлустий. Роль польської мови в збагаченні української полягає ще й в тому, що через неї йшли запозичення з інших західноєвропейських мов. Так, через посередництво польської мови засвоєно такі слова, як льох, грунт, крейда, презент, оренда.

Чеськими за походженням є в українській мові такі слова, як гасло, влада, замок, бавовна. Лексичні елементи інших слов’янських мов увійшли в говірки української мови, або використовуються в художній літературі з певною стилістичною настановою для створення відповідного колориту.

Слова, засвоєні українською мовою із споріднених слов’янських мов легко, швидко і повністю асимілювались, тому сприймаються як корінні українські.

У Київській Русі після запровадження християнства тривалий час використовувалась старослов’янська мова сформована на базі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Вона залишила помітні сліди в лексиці всіх трьох східнослов’янських мов. Слова враг, супостат, а також храм, єднати, страждати – старослов’янського походження.

Слова, засвоєні українською мовою зі старослов’янської, називаються старослов’янізмами. Із старослов’янської мови запозичено ряд назв у галузі науки, культури, філософії, інших абстрактних понять, слова з релігійним змістом, тощо. Наприклад: істина, мудрість, святиня.

За походженням і співвідносністю з корінною українською лексикою виділяють три групи старослов’янізмів:

1) старослов’янізми спільнослов’янського походження, які в корінній українській лексиці мають відповідники з тією ж структурою та лексичним значенням і дещо відмінним звуковим складом: младий – молодий; здравий – здоровий.

2) спільнослов’янські за походженням слова, які набули в старослов’янській мові нового значення: господь; гріх, деякі з них мають в українській мові відповідники, з якими розійшлись у значенні: глава, прах, гласний (публічний)

3) власне старослов’янські слова: істина, мудрість.

Багато старослов’янізмів повністю освоєні українською мовою, втратили будь-які звукові, чи структурні ознаки, що відрізняють їх від українських слів. Наприклад: совість, буква, палата. Однак немало таких, що зберігають фонетичні й словотворчі особливості старослов’янської мови, яка належить до південнослов’янської підгрупи слов’янських мов.

Старослов’янізми використовуються переважно в художньому стилі, відіграючи при цьому певну стилістичну функцію. За стилістичними особливостями старослов’янізми можна поділити на 2 групи: стилістично нейтральні і стилістично забарвлені.

Стилістично нейтральні старослов’янізми виконують номінативну функцію, тобто називають певні явища дійсності, і не несуть будь-якого стилістичного навантаження. Це найчастіше повністю освоєні українською мовою слова, які не сприймаються як старослов’янські. Наприклад: учитель, буква, чистота. ї

Стилістично забарвлені старослов’янізми мають додаткове, експресивне значення і використовуються з певною стилістичною настановою.

Стилістично забарвлені старослов’янізми мають в українській мові відповідники – стилістично нейтральні слова. Наприклад: враг – ворог, глава – голова, праведний – правдивий.

Стилістичні функції старослов’янізмів різноманітні. Широко використовуються старослов’янізми для мовної характеристики персонажів.

В українській мові багато слів, які сприймаються як власне українські. Таким є й гарбуз, кавун і т.д. Насправді це слова тюркського походження.

Причиною проникнення в