РЕФЕРАТ

на тему: “Ділова суперечка”

ПЛАН

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Вступ

... Зараз, у наш бурхливий, конфліктний час без уміння постояти за себе, вийти переможцем із конфліктної ситуації, суперечки людині просто неможливо вистояти, вижити в цьому світі. В останні роки стало очевидно, що кожний, хто прагне не тільки вижити, але і процвітати в цьому світі, повинний і в теорії, і на практиці осягти таку нелегку, але потрібну науку – конфліктологію.

З погляду теоретичного знання конфліктологія як наука знаходиться лише на самому початку свого розвитку. «Тому поки вона виступає як мистецтво суперечки, ведення переговорів і вирішення конфліктів»,– пише В.І.Андрєєв.

Конфліктологія як наука насамперед спирається на синтез соціально-психолого-педагогічного знання про закономірності, принципи, правила вирішення конфліктів, а також методах їхнього передбачення, для того щоб персони, що беруть у них участь, мали найменші втрати і для себе і для навколишніх.

.

Суперечка, ії цілі й підходи

Читаючи деяку психологічну літературу можна сформувати думку, що ділова міжособистісна комунікація завжди протікає гладко і без яких-небудь проблем. Однак далеко не завжди відразу ж удається знайти повне взаєморозуміння з партнером, приходиться відстоювати свою і вислухувати його точку зору. Буває, що «з'ясування» відносин відбувається досить болісно, принаймні для однієї зі сторін. Головне – не допустити переростання нормальної суперечки по ділових питаннях у міжособистісну конфронтацію.

Багато керівників задумувалися, наприклад, над тим, чому не всі підлеглі дозволяють собі сперечатися, відстоювати свою точку зору? На словах майже всі керівники висловлюють бажання, щоб їх підлеглі в процесі ділової міжособистісної комунікації виявляли велику активність і ініціативу у відстоюванні своєї точки зору, але далеко не всі дійсно хочуть цього. Можна виділити деякі причини, у наслідок яких підлеглі вкрай неохоче вступають у суперечку з керівниками:

Почуття власної безпеки. Підлеглі «бояться за власну шию». Вони нерідко, у ході спостережень за розвитком подій, приходять до висновків, що люди, які завжди погоджуються з керівником, як правило, швидше просуваються нагору по службових сходах, чим ті, хто висловлює власну, нехай навіть дуже розумну й ділову думку. Вони також добре розуміють, що їх майбутнє в основному залежить від їхнього безпосереднього керівника, і тому їм немає сенсу не погодитися з ним.

Статус розходжень. Розходження в зайнятому керівником і підлеглим положенні часто перешкоджає встановленню успішних ділових і міжособистісних відносин, особливо якщо такий керівник постійно підкреслює своє «верхнє» положення і не допускає ніякого міжособистісного зближення з підлеглим.

Минулий досвід. Маючи «багатий» минулий досвід спроб ведення спорів з керівниками, підлеглі починають випробувати почуття марності хоч якоїсь боротьби за власну думку й упевненість у тім, що будь-яка незгода з начальством може привести лише до появи антагонізму з його боку і порожній витраті часу з боку підлеглого.

Манера керівника приймати рішення. Якщо серед підлеглих сформувалася думка, що хто б і що б керівнику не говорив, він усе рівно залишиться при своїй думці, навряд чи хтось ризикне сперечатися з таким керівником.

Репутація керівника. Рідко, але все-таки буває, коли керівник має репутацію людини злопам'ятної, мстивої, людини, що ніколи нічого не забуває і не прощає. У ситуації такого роду дуже сумнівно, щоб хтось із підлеглих ризикнув посперечатися з таким керівником.

Оскільки мистецтво ведення суперечки здобуває для кожного з нас усе більш важливе значення, тобто є всі підстави для того, щоб розібратися в його сутності, порівняти його з такими близькими поняттями, як «диспут», «дискусія» і «полеміка».

Слово «диспут» походить від латинського disputo – міркую. У тих ситуаціях, коли мова йде про диспут, мається на увазі колективне обговорення моральних, політичних, літературних, наукових, професійних і інших проблем, на рішення яких немає однозначної, загальноприйнятої відповіді. У процесі диспуту його учасники висловлюють різні судження, точки зору й оцінки тих чи інших подій чи проблем.

Слово «дискусія» походить від латинського discussio – розгляд, дослідження. Під дискусією, звичайно, мається на увазі публічне обговорення яких-небудь проблем, спірних питань. Дискусія часто розглядається як метод, що активізує процес навчання, вивчення складної теми, проблеми, що вклинюється в контекст, наприклад, семінарського заняття.

Слово «полеміка» походить від грецького polemikos, що означає «ворожий», «войовничий». Неважко зрозуміти, що для полеміки також характерна процедура суперечки, але суперечки, що приводить до конфронтації й боротьби принципово протилежних думок і підходів у рішенні визначених проблем.

Відомо, що дискусії й диспути найчастіше ведуть до мирного результату подій, до колективного пошуку істини. Ціль же полемічної суперечки – здобути перемогу над супротивником будь-що-будь.

Однак варто помітити, що й у диспуті, і в дискусії, і в полеміці, хоча і з різним ступенем активності і конфронтації, виникає й розвертається суперечка його учасників. Суперечка виступає як би характеристикою процесу обговорення чи проблеми питання двома протиборчими сторонами. Помітимо також, що слова «спір» і «дискусія» часто використовуються, як слова-синоніми (як, наприклад, у словнику Ожегова).

Практика показує, що дискусія може вестися з різною гостротою протиборства. Це можуть бути диспут, дебати, полеміка, суперечка. У будь-якому випадку для ведення дискусії, як мінімум, необхідно мати дві різні точці зору, два різних підходи до рішення відповідного питання чи проблеми. Хоча реально їх, як правило, буває значно більше. Власне кажучи, кожний з учасників дискусії часто має свою точку зору,