свій погляд на рішення проблеми.
Якщо говорити про суперечку, то вона може бути визначена, як обговорення у формі дослідження проблеми, із метою встановлення істини. В.І.Андрєєв пропонує як робоче визначення поняття «суперечка» наступне:
СУПЕРЕЧКА – це характеристика процесу обговорення проблеми, спосіб ії колективного дослідження, при якому кожна зі сторін, аргументуючи (відстоюючи) і спростовуючи (опонуючи) думку співрозмовника (супротивника), претендує на монопольне встановлення істини.
У процесі ведення спора в явному чи схованому виді виявляється деяке протиріччя, що дозволяє сформулювати проблему. У ході колективного обговорення або відбувається вирішення проблеми, або кожна із протиборчих сторін залишається при своїй думці.
Андрєєв виділяє сім варіантів протікання дискусії-суперечки:
Евристичний підхід до ведення суперечки, коли одна зі сторін, не наполягаючи на своєму підході до рішення проблеми, використовуючи методи переконання, інтуїцію і здоровий глузд, поступово схиляє до своєї точки зору другого чи іншого співрозмовника, учасника суперечки.
Логічний підхід до ведення суперечки, для якого характерні жорсткий логічний аналіз і аргументація, завдяки чому, дотримуючись прийомам і правилам формальної логіки, учасники дискусії приходять до деякого остаточного висновку.
Софіческий підхід до ведення суперечки, при якому одна зі сторін прагне перемогти свого опонента будь-яким, навіть логічно неправильним шляхом, використовуючи так називані софізми.
Авторитарний підхід до ведення суперечки, коли одна зі сторін, спираючи на авторитети, або використовуючи свій авторитет, а нерідко і владу, нав'язує свою точку зору іншим.
Критикуючий підхід до ведення суперечки, коли одна зі сторін цілком акцентує увагу лише на недоліках, слабких місцях і позиціях своїх опонентів, не хоче і не прагне побачити позитивні елементи в протилежній точці зору і не може запропонувати своє рішення.
Демагогічний підхід до ведення суперечки, що полягає в тім, що одна зі сторін веде спор не заради істини, а швидше за все для того, щоб повести дискусію убік від істини, переслідуючи при цьому свої особисті, часто невідомі учасникам суперечки цілі.
Прагматичний підхід до ведення суперечки, що полягає в тім, що одна чи кожна зі сторін веде спор не тільки заради істини, але заради своїх практичних, іноді меркантильних цілей, що сховані і не відомі співрозмовникам.
Цілі ведення спору, у залежності від того, спрямовані вони на рішення обговорюваної проблеми чи, навпаки, на те, щоб створити додаткові проблеми і бар'єри, можуть бути розділені на дві групи: конструктивні й деструктивні.
Перелічимо найбільш характерні конструктивні цілі ведення дискусії, спора:
·
обговорити всі можливі варіанти рішення проблеми;
·
виробити колективну думку, колективну позицію по якому-небудь питанню;
·
привернути увагу до проблеми якнайбільше зацікавлених і компетентних осіб;
·
спростувати ненауковий, некомпетентний підхід до рішення проблеми, викрити помилкові слухи;
·
залучити на свою сторону більше персон, готових до співробітництва;
·
оцінити можливих однодумців і супротивників.
Деструктивні цілі, що можуть бути цілями окремих груп і учасників суперечки:
·
розколоти учасників суперечки на дві непримиренні групи;
·
завести рішення проблеми в тупик;
·
опорочити ідею і її авторів;
·
перетворити дискусію в схоластичну суперечку;
·
використовуючи свідомо помилкову інформацію, повести суперечку по помилковому шляху;
·
розгромити інакомислячих, дискредитувати опозицію.
Очевидно, цих цілей, як конструктивних, так і деструктивних, значно більше. Крім того, у чистому виді вони, як правило, не виявляються в рамках однієї суперечки, а можуть реалізуватися в самих різних сполученнях.
Техніка переконання
Що ж робити, якщо виникає реальна необхідність довести свою точку зору керівнику, ще й не зіпсувавши з ним відносин?
Правильний спосіб довести свою думку означає не прагнення привести керівника в замішання і не демонстрацію йому його некомпетентності в якому-небудь питанні, а рішення важливого ділового питання. Крім того, бажано не сперечатися з керівником у присутності третього обличчя.
Виступаючи проти думки керівника, важливо:
·
знати, коли потрібно, а коли не потрібно відстоювати свою точку зору;
·
знати, які питання можна обговорювати, а які – ні;
·
знати, як заперечувати, не викликаючи роздратування, як доводити свою думку і не бути неприємним при цьому для свого керівника.
Якщо Ви вважаєте, що необхідно заперечити своєму керівникові, постарайтеся зробити це тактовно, уникаючи при цьому конфронтації і ворожій реакції.
Характер протиріч у суперечці нерідко залежить від обговорюваного питання, емоційного тла при його обговоренні, психологічної міжособистісної сумісності осіб що сперечаються і від міцності й досвіду професійних відносин.
Якщо Ви програли суперечку, якщо керівник так і не зрозумів Ваших доводів, визнайте це, не озлобляючи, але не утрачаючи свого «Я». Якщо Ви почнете сердитися, демонструвати своє явне незадоволення результатом обговорення, це може привести до розриву відносин і до відчуженості з боку керівника.
Ну а якщо Ви «виграли» суперечку, будьте скромні й спокійні, не радійте по даному приводу. Не вставайте в позу – «Я ж говорив Вам». Краще висловіть вдячність керівнику за те, що він Вас вислухав, зрозумів і прийняв Ваше речення.
А.Петренко у своїй роботі «Безпека в комунікації ділової людини» приводить наступні практичні рекомендації із правил відстоювання своєї точки зору, по техніці переконання партнера.
1.
Оперуйте простими, ясними і точними поняттями.
2.
Ведіть аргументацію коректно стосовно партнера:
·
відкрито і відразу визнайте правоту партнера, якщо він правий;
·
продовжуйте оперувати тільки тими аргументами й поняттями, що вже прийняті Вашим партнером;
·
спочатку відповісти на аргументи партнера, а вуж потім тільки приводите свої власні;
·
у будь-якій ситуації зберігайте ввічливість.
3.
Враховуйте особистісні особливості Вашого партнера:
·
націлюйте Вашу аргументацію на цілі й мотиви партнера;
·
намагайтеся уникати простого перерахування фактів і аргументів, краще покажіть їхньої переваги;
·
використовуйте тільки зрозумілу партнеру термінологію;
·
порівнюйте темп і насиченість Вашої аргументації з особливостями її сприйняття Вашим партнером.
4.
Намагайтеся як можна наочніше викласти партнеру свої ідеї, розуміння, докази, не забуваючи при цьому стратегії й модальності партнера.
5.
Помнете про те, що зайво докладна аргументація, «розжовування» для партнера Вашої ідеї,